12-річний хлопчик-аутист ночами малює картини про перемогу і збирає гроші на ЗСУ

Левову частку своїх картин хлопчина виставляє на аукціони, а виручені гроші віддає на ЗСУ. На сьогодні він назбирав майже 200 тисяч гривень. Максим-аутист, у нього підвищена чутливість до світла. Тому він може малювати лише ночами.

Малював пальцями до мозолів

…Український Пікассо. Так називають підлітка Максима Бровченка родом з тимчасово окупованого Бердянська. Роботи Макса виставлялись у картинних галереях Києва, Дніпра, Одеси, Новомосковська, Миколаєва. Знають про талановитого українського хлопчину і за кордоном. Найбільше виставок пройшло у Запоріжжі, куди підліток разом з мамою переїхав невдовзі після початку повномасштабного вторгнення. У козацькому прифронтовому місті з юним художником познайомилась і авторка цих рядків.

«Я почав малювати три роки тому, — розповідає мій 12-річний співрозмовник. — Тоді якраз був локдаун, на вулицю забороняли виходити. Мені стало сумно в чотирьох стінах, і я вирішив чимось себе зайняти. Спочатку спробував малювати шматками кольорової крейди, що залишились ще з дитсадка. Розтирав її пальцями на полотні, поки на них не з’явились мозолі. Потім за порадою мами перейшов на олійні фарби».

Максим каже, що малювати навчився сам. Пояснює, що зображав на полотні те, що бачив у підсвідомості. Перші картини хлопчика були на космічну тематику — він з раннього дитинства мріяв стати астрофізиком. Головним поціновувачем захоплення сина стала мама. Побачивши роботи Максима, вона порадила йому виставити їх у соцмережах. Так у ФБ з’явилась група «Космо-Макс». Як розповідає мама хлопчини Оксана Бровченко, перші відгуки підписників були схвальними і у нього з’явилась мотивація продовжувати свої заняття.

«Макс — особлива дитина, тому малювати може лише вночі, бо має чутливість до світла, — каже пані Оксана. — У нього класичний аутизм. Я це виявила, коли хлопчику було пів року. Столичні фахівці підтвердили моє припущення. Старший син у мене теж аутист, хоча вони абсолютно різні, як два паралельні світи. Щоб краще розуміти своїх дітей, я опанувала фах психолога».

Продайте мені гранатомет або гранати

У своїх роботах, переконує Оксана Бровченко, Макс може інтуїтивно зображати близьке майбутнє. Зокрема, десь за пів року до повномасштабного вторгнення росіян в картинах хлопця почали переважати чорні кольори. Замість робіт космічної тематики з’явились малюнки, на яких ллється кров. На той час він уже навчався вдома — у Бердянську часто лунали повідомлення про псевдозамінування шкіл, і мама боялась його відпускати.

«Я думала, що Макс просто забагато надивився фільмів жахів, — згадує моя співрозмовниця. — Але з часом його тривожність не проходила. Син переконував мене, що скоро почнеться війна. І вона буде страшною».

Аби трохи змінити обстановку, Оксана Бровченко разом з Максом поїхала в гості до старшого сина. Той працював в одній із столичних ІТ-компаній. Сподівалась, що в Києві настрій хлопця зміниться на кращий. Однак цього не сталося.

«Ми зайшли в мілітарі-крамницю, і я попросив продати мені РПГ, — каже Максим. — Продавці неабияк здивувались і сказали, що гранатометів не мають. Тоді я спитав, чи є у них гранати, хотів взяти хоча б штук з п’ять. Не дали. Вирішили, що я просто забагато граю в комп’ютерні ігри. І провели мені екскурсію крамницею. А я просто відчував війну».

У ніч на 24 лютого Максим Бровченко майже не спав. Страшенно нервуючи, хлопець бігав по дому. Мати ніяк не могла його вкласти спати. Втомлений, підліток задрімав лише під ранок. Передчуття біди не підвело Максима — його розбудили вибухи. Тієї ночі росіяни обстріляли Бердянськ. А вже на початку березня місто окупували.

Оксана Бровченко розуміла, що їй з сином перебувати в Бердянську небезпечно. За її словами, люди з розладами аутистичного спектра не вміють лукавити і стримувати своїх емоцій. А Макс у свої одинадцять років орієнтувався в політиці і добре знав, хто винен у війні.

«Якось ми вийшли гуляти і зустріли рашистський патруль, — згадує пані Оксана. — Коли військові порівнялись з нами, син їм сказав в очі: „Щоб ви виздихали!“ У мене тоді підкосились ноги, я думала, що вони нас застрелять на місці. На щастя, патрульні не почули або не зрозуміли, що їм кажуть. І пройшли повз».

Після цього випадку жінка вирішила виїхати з міста. Їм вдалось безперешкодно проїхати всі ворожі блокпости. Щоправда, аби не повторився інцидент з патрульними, пані Оксані довелось дати Максу снодійне.

Пише книги про аутистів і картини про перемогу

На початку квітня 2022 року родину переселенців з Бердянська гостинно прийняло прифронтове Запоріжжя. Тут вони мають багато друзів, що їх підтримують. У хлопчика насичене хорошими моментами життя — Макс вчиться в школі, у вільний час разом з мамою подорожує, катається з однолітками на скейті та самокаті, колекціонує шеврони. А головне — обоє, і мама, і син, тут мають змогу займатись улюбленими справами.

Оксана Бровченко пише патріотичні пісні та музику до них. Максим малює, а недавно спробував себе як письменник. Вийшла друком його перша книжка «Планета А». У ній підліток розповідає історію про атлантів, які прибули з планети Атлантида. На землі їх називають аутистами.
«На їхній планеті була інша гравітація, тому вони тут такі незграбні, — каже Оксана Бровченко. — На Атлантиді зовсім інше освітлення, тому атланти так реагують на земне світло. На цій планеті завжди тихо, і її жителі не знають, що таке війна. Головний герой у цій книзі - сам Макс, тільки під іншим іменем. Він хоче переконати читачів, що аутисти — такі ж люди, як і всі, лише трохи відрізняються поведінкою. І, за його словами, конструкцією мізків».

Максим Бровченко сам проілюстрував книгу. З того часу, коли він переїхав у Запоріжжя, кольорова гама його картин змінилася. Найулюбленіші барви юного художника — синьо-жовті. Частину картин він продає на аукціонах і гроші віддає на потреби ЗСУ. Деякі полотна дарує, трохи залишає собі - для майбутніх виставок. Цікавлюся, у кого з відомих людей на сьогодні є його роботи і що він тепер найбільше любить малювати.

«Одну мою картину передали Папі Римському у Ватикан, — згадує юний художник. — Також я особисто подарував свої роботи нашому президенту Володимиру Зеленському і головнокомандувачу Валерію Залужному.

Вони навзаєм теж вручили подарунки і підписали дві мої роботи. Я тепер найбільше люблю малювати майбутню перемогу. Ось, наприклад, картина, на якій зображені троє моїх друзів-військових. Ці воїни, як тризуб, об'єдналися разом. Знаєте, як називається моя картина? «Перемога»! А під тризубом знаходиться розбита Москва!".

Людмила Приймачук