Це «панська» справа — поранених хлопців годувати!

Про те, що українським захисникам у лікарню Святого Луки добродії двічі на тиждень привозять смачні ресторанні обіди, ми довідалися випадково. Бо ніде у соцмережах не було такої інформації із закликом долучитися до збору коштів на закупівлю продуктів для харчової підтримки наших захисників, які проходять реабілітацію.

Нагадаю, редакція «Висо­кого Замку» разом з бла­годійним фондом «Глобал Львів» оголосили збір мінібібліотеки для Героїв. Наші читачі ав­тивно відгукнулися, принесли чимало книжок, і ми відвезли їх у лікарню. Принагідно поспілку­валися з хлопцями. І, між іншим, звернули увагу, що на тумбочках біля ліжок у хлопців в одноразо­вому посуді якась явно не лікар­няна їжа, а радше ресторанна. На моє запитання, чи їм з дому приносять стільки їжі, один по­ранений воїн відповів, що, вияв­ляється, двічі на тиждень — у ві­второк і четвер — їм привозять ось такі обіди з ресторану «Пан­ська Гора». А порції такі великі, що за раз з'їсти цю ресторан­ну їжу вони не годні. Це вже три­ває майже рік… І це — ініціатива ресторану. Ця інформація нас настільки вразила, що ми вирі­шили обов’язково про таке во­лонтерство і такий альтруїзм на­писати.

…Приїжджаю о другій годині дня, щоб на власні очі побачити, як усе відбувається. Перед лі­карнею Святого Луки стоїть бус з написом «Панська Гора», поруч двоє чоловіків викладають на «каталку» з буса яблука, булоч­ки, йогурти, холодець, паштет…

З чого усе почалося? На по­чатку 2023-го у «Панській Горі» дізналися, що одна їхня праців­ниця готує вдома страви і як во­лонтерка возить домашню їжу у лікарню пораненим захисни­кам. Про це довідався власник готельно-ресторанного комплексу «Панська Гора» Ігор Назаркевич. І прийняв рішен­ня, що тепер ресторан буде дві­чі на тиждень годувати поране­них хлопців. Відтоді і годує.

— Кошти на закупівлю про­дуктів для обідів пораненим за­хисникам виділяємо з прибутку ресторану, — розповів журна­лістці «ВЗ» директор комплек­су «Панська Гора» Василь Ко­валь. — Також у нашому меню є пункт — «Пригости військово­го». Відтак кожен гість має мож­ливість задонатити відповідну суму на відповідний рахунок. І, звісно, без партнерів, які допо­магають у приготуванні цих обі­дів, ми б і не дали ради. Ринок «Шувар» дає рибу і фрукти, «мо­лочку» — «Молокія» і «Добрий хліб». Багато продуктів з дому приносять і наші працівники.

Василь Коваль зі своїм помічником, водієм па­ном Михайлом, наванта­жили «каталку» і повезли у кор­пус, щоб порахувати порції і розкласти на відділення, оскіль­ки не лише у травматології ліку­ються наші хлопці.

Пан Михайло тягне величез­ну духову шафу, в якій на поли­цях порційно розміщені перша і друга страви. У контейнерах по­над 60 борщів і стільки ж порцій голубців.

Потім на «каталці» «приїхали» салати та інші смаколики. Коли побачила той обід, очам не пові­рила. А від смачного запаху го­лубців аж слина потекла… Салат з пекінської капусти і крабових паличок, холодець, печінковий паштет як намазка на хліб, бу­лочка, йогурт і велике яблуко.

Пан Василь розкладав кожну порцію на піднос і заносив у па­лату зі словами: «Вітаю, хлопці! Смаколики приїхали. А правда, до цього ще б тамаду і наречену, тож можна вже і весілля відгуля­ти» (жартував).

За словами пана Василя, ресторан тримає постійний зв’язок зі старшими медсестра­ми лікарні. Вранці з’ясовують, скільки є хлопців, але про запас дають ще з вісім-десять порцій. Бо до обіду у лікарню можуть привезти ще кількох поранених.

Є серед хворих такі, хто не вживає м’яса, не переносить лактози чи має спеціальну діє­ту. Все це враховують. А для тих, хто переніс операцію на шлунку, страви блендерують і у спеціаль­них пакетах роздають у реаніма­ції чи в післяопераційних пала­тах. Такі ж харчові пакети готують і для тих, хто після поранення має проблеми зі щелепами.

В одній із палат був но­венький. Коли побачив яблуко, знервувався. «Хіба не бачите, що у мене немає зу­бів! Як можу то яблуко з'їсти?!».

«Наступного разу привезу те­рочку, — усміхнувся пан Василь. — Ви то яблуко не викидайте і не віддавайте іншим, за кілька днів йому нічого не станеться»,

Як з’ясувалося, на «Панській Горі» передбачили такі нюанси, відтак закупили маленькі терт­ки, щоб яблуко міг з'їсти кожен.

На моє запитання, якщо ди­ректор комплексу особисто стільки часу витрачає на волон­терську роботу, чи не простіше було б комусь з підлеглих доручи­ти цю місію, пан Василь відповів:

— Мені легше вирватися на кілька годин з виробничого процесу, бо у нашому колекти­ві кожна одиниця — незамінна. Я не зумію замінити кухаря чи кондитера. Але те, що ми роби­мо, — не моя заслуга. Це робить увесь колектив!

— Не втомлюєтеся?

— Ми не можемо бути більше змучені, ніж ті, хто на передовій, і ніж ті, хто вже тут, у лікарні.

— Бачила, що ви ще й у кожній палаті жартуєте…

— Вони — надзвичайно силь­ні, і, мабуть, та сила передаєть­ся мені. Я набираюся енергії від них. Вони вже і так віддали за­надто багато для того, щоб ми були зараз тут, з родинами, на своїй улюбленій роботі… Відпо­відно, ми не маємо права бути більш втомленими від них.

— Крім «Панської Гори», жоден інший ресторан не го­тує таких обідів?

— Не можу сказати про інші ресторани, але знаю, що люди з навколишніх сіл — Зимної Води, Солонки, Сокільник — також до­помагають пораненим бійцям. Ліплять вареники, печуть пляц­ки і приходять сюди підтримати хлопців як ангели-охоронці. При­ходять у неділю, щоб підстригти і поголити хлопців. Звісно, було б добре, якби професійні перука­рі це робили. Щоб виділили для цього бодай день на тиждень.

Не до кожного можуть при­йти дружина, мама чи хтось із друзів. Адже тут лежать поране­ні хлопці з усієї України. Рідні да­леко, тож подбати про наших за­хисників мають люди зі щирим серцем. Як це робить колектив «Панської Гори». Навіть якщо на вівторок чи четвер — у дні від­відувань — випадає свято, гаря­чі обіди все одно привозять. Ще жодного разу не пропустили! За словами пана Василя, Пасха у хлопців була така ж, як і у кожно­го з нас вдома.

— Це був повний кошик, у яко­му свячені великодні страви. У неділю, на сам Великдень, ми приїхали і привезли нашим за­хисникам пасхальний сніданок. Це саме на них чекає у Свят-вечір, 24 грудня, з усіма 12-ма стравами. А ще готуємо їм по­дарунки від Святого Миколая.

Роздаючи обіди, пан Василь казав, що зараз до них прийдуть молоді люди, які везуть спідню білизну, капці, спортивні штани і футболки, предмети гігієни. Що кому потрібно, треба казати, не соромитися.

У коридорі - величезна «ка­талка», на якій ящики з одягом. Волонтери церкви Різдва Пре­святої Богородиці зі Сокільник збирають кошти під час Літур­гії, проводять ярмарки, на яких збирають кошти і закуповують одяг та предмети гігієни для по­ранених захисників.

— Приїжджаємо сюди щодва тижні, — каже студентка юри­дичного факультету Франко­вого університету, керівник молодіжної спільноти з робо­ти з дітьми, волонтерка Юлія Коваль. — Якщо нам телефону­ють і кажуть, що приїхало багато нових хлопців, пакуємося і приїж­джаємо швидше. Бувало, теле­фонували у неділю пізно ввече­рі, а у понеділок ми вже були тут.

Молодь Сокільник, почувши, що «Панська Гора» годує пора­нених захисників, вирішила до­лучитися.

Ніколи не думала, що процес роздавання одягу і розфасова­ної їжі такий довгий. Але коли побачила, як працівники рес­торану і волонтерська молодь спілкуються з українськими за­хисниками, зрозуміла — не в їжі і речах щастя. Хлопці потребують спілкування і дуже цінують таку увагу як прояв вдячності за їхній Подвиг!