У 17 років доглядає ферму

На цій домашній фермі є ще 40 нутрій, 4 кози й не менше 40 кролів- велетнів, які нагадують вгодованих підсвинків. Вага кожного — понад шість кі­лограмів. Ну, а голубів, курей, качок і гусей така кількість, що годі порахувати. Дивля­чись на все це пташине царство, часом гу­бився, хто є хто. Бо перед очима були то кури завбільшки з голубів, то голуби, котрі сягають розмірів чубарок. Руслан усіх до­глядає з великою любов’ю.

Подружжя Вадим та Оксана Богуць­кі не можуть нахвалитися сином. Допоки батьки щодня працюють у полі, хлопець разом із молодшою сестричкою-школяр­кою Яринкою опікується живністю. У селі так і кажуть: невеликі хлівці та вольєри, що виглядають з-за будинку Богуцьких, та усе, що там мекає, кричить, шипить, тур­коче, кудкудакає, гелгоче — то його хазяйство.

Руслан прокидається на світанку, позбавляючи себе «солодких» ранко­вих снів, щоб нагодувати «підопічних», випустити пастися качок та гусей, при­пнути кіз на вигоні, налити у коритця свіженької води, мотоблоком привез­ти конюшини чи люцерни кроликам… А ще потрібно прибрати послід, гній.

— Як мама зайнята роботою, то я дою кіз, — зізнається Руслан. — Щодня вони дають по три літри молока, яке ми переробляємо на сири. Коли по­частую котрусь із рогатих особин цу­керками, то вона намагається своєю мордочкою «залізти» у мою кишеню. Якщо ж цих тварин скривдити, то мо­жуть добряче буцнути.

Влітку кожен день Руслана був роз­писаний мало не по хвилинах. А з ве­ресня довелося ще ущільнити графік. Адже до постійних клопотів додалося навчання у Торчинському професій­ному ліцеї. Тут юнак здобуває фах кухаря. Надалі мріє відкрити власний ресторан.

Усім своїм улюбленцям він дає прикольні клички. Із захопленням розповідає про «переселенця» у власному господарстві. З обійстя од­носельчанина, який також розводить екзотичних птахів, прилетів красень-фазан. Спостерігаючи за хлопцем, він шмигнув у вольєр крізь відчинені дверцята, де наклювався досхочу яч­меню та напився свіжої водички. І не захотів звідти виходити навіть тоді, коли чоловік кинувся його забирати. Так і залишився тут мешкати.

Раніше Руслан брався павичів роз­водити. Дорослі птахи вже навіть ма­леньких висиджували.

— Проте павичі-самці налаштували ціле село проти себе — у сезон спарю­вання так голосно кричали, що поло­шилися дорослі й діти, — розповідає ентузіаст. — Тому я був змушений про­дати згаданих пернатих. Не забуду і про невдалий «ґешефт» із парочкою страусят. Купуючи їх, вибирав самку і самця, щоб була можливість виводи­ти молодняк. Коли ж страусята трохи підросли, я переконався, що вони не дадуть потомства, бо однієї статі. Їх також довелося збути. Щоб уникнути таких кумедних ситуацій, я став біль­ше читати спеціалізовану літературу, спілкуватися в Інтернеті з людьми, що мають схожі захоплення.

Юний ґазда продає кролів, нутрій та іншу живність, а за виручені кошти купує колекційних птахів. Якось на свій день народження він навіть за­бажав отримати у подарунок паро­чку качок-мандаринок, які мешкають у Китаї, Японії, Кореї та на Тайвані. Батьки пішли назустріч сину. І Руслан уже робить перші кроки щодо розве­дення цих екзотів.