«Переселенці із зон бойових дій тиждень не могли хліба наїстися…»

Нижнє Селище, що за 120 кілометрів від Ужгорода, — затишна сільська глубинка в передгір'ї Карпат та на берегах річки Хустець. Це село стало другою домівкою для майже тисячі ВПО. Сюди приїхали люди з Харківщини, Херсонщини, Донеччини, Луганщини, аби вибратися від жахіть війни. Село, що за 15 кілометрів від Хусту, має понад 3 тисячі населення. Тепер тут мешкає ще плюс кількасот ВПО, частина яких збираються тут жити, доки не завершиться війна. Журналістка «ВЗ» відвідала Нижнє Селище на Закарпатті, щоб дізнатися, як переселенці починають життя на новому місці, з якими проблемами зіштовхнулися і як закарпатці простягнули їм руку допомоги.

… Нижнє Селище з давніх-давен є мультинаціональним. У 1910 році тут мешкали українці, німці та угорці. До угорського кордону — рукою сягнути. Неподалік села знаходиться унікальна та єдина в Європі природна Долина нарцисів. У селі було відкрито першу в Закарпатті ферму з вирощування равликів. За рік підприємство здатне вирощувати до десяти тонн слимаків. Зараз на ферму навідуються туристи з усієї України. Їм показують повний цикл виготовлення делікатесу: від вирощування молюсків до дегустації готової страви.

«Не можна було без болю дивитися на людей, яких привезли із зон бойових дій»

З кінця лютого минулого року у Нижнє Селище прибували перші переселенці. Людей приймали активісти громадської організації «Закарпатська асоціація місцевого розвитку». Серед засновників організації - громадянин Франції Дель Соль. Організацією керує родина Пригарів, яка є вихідцями цього селища на Закарпатті.

Знайомлюся з керівником організації Петром Пригарою. 57-річний чоловік — активний громадський діяч, директор сироварні, яка працює за швейцарською технологією («Селиська сироварня»).

«Ми допомагали людям евакуюватися, розміщували їх у місцевих закладах освіти, — розповідає Петро Пригара. — У селі організували роботу соціальної їдальні, в якій безкоштовно двічі на день годували вимушених переселенців. Не можна було без болю дивитися на людей, яких привезли до нас із зони бойових дій. Тиждень не могли хліба звичайного наїстися… Наша соціальна їдальня працювала майже рік».

За словами пана Петра, зараз ВПО мешкають у спеціальному шелтері, який за грантові кошти відремонтувала і облаштувала Закарпатська асоціація місцевого розвитку. Раніше це був занедбаний колгоспний будинок, який дістався у спадок від радянського союзу. Петро Пригара каже, торік перший поверх будівлі перебував у приватній власності.

З власником довелося домовилися про купівлю житла, аби там повноцінно заселити потребуючих ВПО. Облаштували шелтер на 30 ліжкомісць з сучасною кухнею, ванною, туалетами, пральнею…

Зараз тут мешкають три десятки ВПО, левова частка яких — пенсіонери та люди з інвалідністю.

«1 грудня минулого року ми поселили сюди перших переселенців, — продовжує розмову Петро Пригара. — Це стало можливим за фінансової підтримки ряду європейських благодійників. Умови проживання в шелтері - сюди поселяють ВПО виключно з прифронтових, або окупованих територій. Термін перебування — 6 місяців. За цей час волонтери намагаються допомогти людям адаптуватися на новому місці, соціалізуватися, знайти житло і роботу. Якщо не знаходять роботу чи через певні обставини не можуть працювати, тоді людям продовжують термін проживання у шелтері. Проживання безкоштовне, за комунальні послуги платити не треба».

Сільський будинок за ціною квартири в обласних центрах

Запитую, чи хтось з ВПО купив житло в Нижньому Селищі. Наразі таких немає. Активісти громадської організації кажуть, що безпечність закарпатського регіону значно підняла розцінки на ринку нерухомості навіть у сільських глубинках. Оренда будинку в Нижньому Селищі коштує майже, як оренда квартири у Львові - від 9 тисяч гривень. Щоб придбати тут сільський будинок без вигод, треба викласти з гаманця в середньому 25 тисяч доларів.

«Щоб ВПО мали роботу і в селі розвивався бізнес»

Щоб ВПО мали гроші на життя, активні та цілеспрямовані працюють в Нижньому Селищі на сировинні, млинарні та в теплиці, де вирощують органічні помідори, огірки та кабачки.

Батько двох дітей Сергій Д’яченко — харківський переселенець, працює в теплиці. Її відкрили в червні цього року. Сергій розповів «ВЗ», що їхні овочі купують навіть відомі ужгородські ресторани. Я була вражена масштабами теплиці в цьому селищі. Помідори тут різних сортів і в рази смачніші, ніж придбані в супермаркеті чи на ринку. Доки їхала до Нижнього Селища зауважила типову картину: в усіх селищах Закарпаття при дорогах селяни торгують овочами та фруктами. Ціни не вищі, ніж на продуктових ринках. Має попит закарпатський виноград.

«Задоволений тим, що маю роботу на Закарпатті. Мій заробіток в теплиці - 17 тисяч гривень на місяць, є безкоштовне житло, — продовжує розмову Сергій. — Син ходить у сільську школу. Нам подобається цей край, тут безпечно».

Сироварня — ще одне популярне робоче місце села, де також працюють ВПО. Тут виготовляють сири за швейцарською технологією. Молоко купують в селян Нижнього Селища. За літр молока дають 13 гривень.

«У сироварні переробляють тонну молока в день, потім з нього виготовляють швейцарський сир, — каже Петро Пригара. — Хочемо допомогти селянам зберегти сільське господарство, щоб попри складнощі вони були вмотивовані тримати корови. Бо в селі корів стає все менше і менше. Хочемо, аби ВПО мали роботу і щоб в селі розвивався бізнес».

У сільській млинарні працює переселенець із Сєвєродонецька Луганської області Артем Зубарєв. До широкомасштабного вторгнення рф він працював в сфері зовнішньої реклами, тепер — мірошником. Каже, роботою задоволений, грошей на життя вистачає.

«Дванадцять років займався зовнішньою рекламою, тому цей проєкт для мене абсолютно новий, але цікавий, — каже Артем для „ВЗ“. — Освоїти нову роботу було не дуже важко, я „вливався“ десь місяць. Розумію, що потрібно чимось займатися, а не сидіти на місці. Приїхав на Закарпаття зі своїм батьком. Головна мета нашої млинарні - дати споживачу органічну продукцію. Для млина використовуємо виключно зерно від виробника, що сертифікований як органічний».

Торік для сільської млинарні придбали у Франції сучасний млин вартістю 12 тисяч євро. Це унікальний млин із кам’яними жорнами — піклярня. Тут виготовляють органічні борошна — зі спельти, гречки, пшениці, кукурудзи… Двокілограмова упакована такого борошна — 88−132 гривень. Артем каже, найпопулярніше — гречане борошно: 70 гривень за кілограм.

Наразі продуктивність млина невеличка — 15−16 кілограмів борошна за годину роботи. Артем каже, що невдовзі планують нарощувати потужності та розширюватися. У майбутньому в сільській млинарні планують ще встановити піч, проводити майстер-класи та пекти власний хліб за закарпатськими рецептами.