Висадити кавуни спонукала… війна

Для північних областей підходить Талісман

— Я зважився на таке через окупацію Росією південних регіонів України, де тради­ційно вирощували баштан­ні культури. Кавуни стали справжнім делікатесом для жителів Рівненщини, — пояс­нює Петро Швая. — І ціни на них торік стрімко поповзли догори. Тож напрошувалося рішення: потрібно закладати власний баштан.

26-річний Петро досі не мав жодного досвіду у ви­рощуванні кавунів. Не так давно він залишив сту­дентську лаву, здобувши професію фітнес-тренера у Східноєвропейському на­ціональному університеті імені Лесі Українки (Луцьк). Не пішов працювати за фа­хом, а пустив своє коріння у рідну землю. Нині разом із дружиною Мариною об­робляє 4 гектари поля, займається ягідництвом — вирощує полуницю та ма­лину.

— Необхідну інформацію я почав черпати в Інтерне­ті, — продовжує свою роз­повідь молодий чоловік. — З'ясував, що до погод­них умов у нашій місцевос­ті підходять кавуни трьох сортів — Талісман, Лузітана та Карістан. На одному з сайтів замовив насіння цих смугастих ягід, яке ранньої весни висіяв у спеціальних касетах. У кожну лунку з сумішшю землі, піску та перегною клав по зернятку приблизно на глибину один сантиметр. За цими касета­ми доглядав у теплиці.

Петро стверджує, що за­вдяки таким нехитрим се­кретам отримав міцнішу розсаду, яка не потребувала пікірування.

Під баштан фермер відвів ділянку з піщаним ґрунтом, який швидко пропускає крізь себе вологу. І це запобігає загниванню кореневища рослин.

25-денну розсаду енту­зіаст висаджував на ділянку вручну разом із дружиною. Займалися цією справою три дні поспіль. Щоб не нашко­дили перепади температури, рослини відразу накрили аг­роволокном.

— І таким чином врятували баштан від загибелі, — на­голошує Петро. — Бо через кілька днів стовпчик термо­метра опустився до +4°С, подекуди на поверхні спо­стерігалися навіть замороз­ки. Тож уся праця могла піти нанівець…

Баштан «пив» артезіанську воду і «харчувався» курячим послідом

Цей баштан різко ви­різняється на тлі інших ді­лянок в господарстві по­дружжя. Тут встановлено систему крапельного по­ливу. Ґрунт насичується артезіанською водою зі свердловини, яку обла­штовано неподалік.

— Посушливі періоди у нас трапляються усе частіше, — додає фермер. — А кавуни дуже люблять вологу. Тому без поливу не обійтися.

Петро Швая розповідає, що на своєму полі створив винятково чисті екологічні умови. Вносив у міжряддя органічне добриво на основі курячого посліду, яке містить усі макро- і мікроелементи, необхідні для збалансова­ного живлення. Таким чином удається запобігти утворен­ню нітратів у плодах.

Під час вегетаційного пе­ріоду чоловік також обробляв та підживлював рослини по­закореневим методом. Із цією метою використовував рідке органічне добриво, яким обприскував огудиння баштанних.

— Уже влітку, коли утворю­валася зав’язь, я був упев­нений, що отримаю врожай, — додає господар. — Проте подумати тоді не міг, що ре­зультат перевершить мої очікування. Зрілі плоди ма­ють у середньому 8−10 кі­лограмів. А «рекордсмен» заважив майже 12 кіло. Мої кавуни містять багато цукру — 13−14 відсотків і більше. Я впевнений, що вони можуть зберігатися без псування кілька місяців і при цьому не втрачатимуть смакових якос­тей.

Зі 25-ти соток зібрано не менше 15 тонн кавунів. Часто Петро привозить їх на ринок селища Зарічного. По­пит на ці плоди збільшуєть­ся. Тутешні жителі не надто охоче купують солодкі ягоди з Туреччини, Греції, Азер­байджану, Румунії, Болгарії. А ось місцеві кавуни беруть залюбки. Бо ж свої - свіжі, соковиті, смачні, до них не дорівнятися тим, що тижня­ми транспортуються з з-за кордону.

Тож не дивно, що вже дех­то з односельчан Петра заці­кавився «баштанною» спра­вою.

— Я вважаю, що кожен у нашому краї може виростити таку смакоту, — усміхається ґазда. — Нічого складного у цьому немає. Нинішній уро­жай спонукає мене у наступ­ному році збільшити площу баштану. Спробую довести її до двох гектарів.