Карпатський знахар зцілює фронтовиків

У той час, коли наші захисники боронять країну, у тилу їхні рідні, близькі, знайомі і незнайомі допомагають фронту чим можуть. Хтось пересилає кошти у фонд підтримки ЗСУ, інші купують дрони, всюдиходи, прилади нічного бачення, амуніцію, продукти. Ще інші плетуть маскувальні сітки, пишуть і виконують запальні пісні, дитячою рукою малюють наївні, але наснажливі сюжети. А пан Ігор прислуговується українському воїнству власноруч виготовленими ліками-мазями з натуральних складників. Надсилає їх нашим бійцям безплатно. Каже, що добре заживляють рани, проганяють простудні та інші болячки, даючи змогу швидше повернутися у стрій. Знахар вважає це своїм внеском у майбутню Перемогу.

Про цього карпатського ціли­теля, за фахом — столяра-ме­бляра, мені обмовився знаний на Сколівщині краєзнавець Олекса Тре­нич. На власному прикладі переко­нався у чудодійній силі крему від ньо­го. Після того, як випадково поранив руку шуруповертом, маззю від травоз­ная змастив уражене місце — і за кілька днів воно загоїлося.

— Рецепт цієї мазі колись передав мені старий знахар зі села Тухлі, — роз­повідає Ігор Коселович кореспонден­тові «ВЗ». — Звали його, здається, Пе­тром, але я кликав його не по імені, а так, як у нас заведено — нанашком, вуйком. У Першу світову його, малого хлопця, брали на гору Маківку, де во­ювали Січові стрільці, щоб допомагав робити ліки для вояків. Там і навчився цієї справи. Тато пана Петра теж був ці­лителем. Нанашко розповідав мені, а я записав багато рецептів всяких мазей. Але не виготовляв їх, бо у ті часи люди від народних способів лікування все більше почали переходити до аптечних ліків. Зошит з тими записами я закинув на стрих. Минув час, знайшов їх і взяв­ся за справу наших попередників. Дав спробувати виготовлених мазей одно­му, другому, третьому — допомогло. В однієї жінки з Оряви починалася ган­грена, не заживала рана. Лікарі відпус­тили додому, сказали, що медицина в її випадку безсила, потрібна ампутація. Та жінка скористалася моєю маззю — і за десять днів її рана зажила…

Нам розповідали і про інші випадки зцілення. У Сколе працює жінка з Лу­ганщини, її непокоїла ґуля на нозі. По­чала змащувати її саморобною маззю від пана Ігоря — і через тиждень все за­жило. У Львові цією маззю користував­ся священник, якого турбували хворі суглоби, — запевняє, що допомогло.

Знахар каже, його саморобні ліки добре діють на гнійні рани, порізи, подряпини, тріщини на руках, ногах, грибкові ураження ніг, виразки і гнійни­ки на шкірі. А ще, за його словами, про­ганяють нежить, простуду, герпес на губах, ангіну, грип, запалення легень, невралгію, біль у суглобах. Відновлю­ють пошкоджені тканини тіла, дезінфі­кують рани, пригнічують бактерії і віру­си.

Серед інших допомагають ці мазі нашим воїнам на передовій. Карпатські презенти перевищили всі їхні споді­вання. Задоволені хлопці через сільра­ду надіслали карпатському добродій­никові грамоту-подяку. Один з бійців, з позивним «Джон Картер», розповів ав­торові цих рядків:

— Можу вас запевнити: у цих мазях — жива сила природи, яка ставить по­ранених побратимів на ноги. Я пере­правляв ці мазі у госпіталі Дніпра, За­поріжжя, Кропивницького, Києва, а також у бойові групи «на передок» — всюди ними задоволені. Мазь живич­на швидко затягує рани. Окопна мазь більше допомагає хворим суглобам, знімає біль і прискорює лікування у ви­падках переломів. А ялицева олія від пана Ігоря дуже допомагає від про­студних захворювань.

«Джон Картер» продовжує:

— Після тяжкого поранення (від стег­на до коліна) моєму побратиму Костян­тину вирвало шматок м’яса і роздро­било кістку правої ноги, рана постійно гнила. Вилікувала її мазь живична. За­раз Костю готують до наступної опера­ції.

Навесні під Бахмутом багато воїнів хворіли на простуду. Тож я і решта по­братимів рятувалися олією ялицевою: натирали нею груди, спину, п’яти, те­пло вдягалися — і за добу хвороби як не було.

У мене самого — травма хребта, була операція між четвертим і п’ятим дис­ком, маю вставлену титанову пластину. Біль не вщухає, бо я постійно на ногах. Це ще називають «блукаючим радику­літом», треба постійно бути у теплі. У нас тут, у зоні бойових дій, справді га­ряче. А ще мені дуже допомагає мазь живична…

Запитуємо у травозная, з чого саме готує свої «живі ліки». Відповідь була дещо несподіваною:

— Мазі (вони мають приємний «куль­бабовий» колір) виготовляю на осно­ві живиці, смол хвойних дерев, а також — продукти бджільництва. Сировину іду збирати рано-вранці, а повертаю­ся пізно ввечері. Про решту натураль­них складників, перепрошую, не скажу. Свої знання і силу кожний знахар пере­дає лише знахареві. Так само, як будь-який майстер-будівельник свої секрети передає лише послідовникам. Геніаль­ний Страдіварі нікому не передав фор­мулу і пропорції лаку, яким покривав свої скрипки. Рецепт цього лаку і досі не розгаданий. Виробничі таємниці вам не розкриють у жодній компанії. У «Ко­ка-колі» лише двоє людей знають точ­ну пропорцію порошків, з яких виготов­ляють цей напій. І я не розголошуватиму свій секрет, бо це було б рівноцінно пе­редачі паролю до свого акаунту у со­цмережах…

Ось так. З повагою до авторського права співрозмовника більше не розпи­туємо його знахарських таємниць.

А завершимо нашу розповідь ста­тистикою. Всього пан Ігор виготовив і безплатно передав на фронт з 15 літрів своїх помічних мазей. Щотижня надси­лає їх у пляшечках до двох літрів. Черго­ву свою посилку відправить у найближ­чий четвер.