«Тікали з-під обстрілів в одних шльопанцях… »

У селі Соколів Житомирської області сучасний соціальний притулок для вимушено переміщених осіб, які втекли від війни облаштували у колишньому будинку для людей похилого віку. До війни сільська рада хотіла відкрити тут центр для жінок, які постраждали від домашнього насильства. Але зараз заселилося дванадцять ВПО — переважно із Запорізької та Харківської областей, з них 6 дітей різного віку: від малюків до шкільного. Соціальний центр розрахований на 50 ВПО. Тут є просторі індивідуальні кімнати, кухня, ванна, пральня… В одному з корпусів центру ще тривають ремонтні роботи, аби розширити побутовий простір для ВПО.

Сільський голова Курненської громади Леонід Корзун розповів «ВЗ», що соціальний прихисток для ВПО у Соколові допомогли облаштувати польські та американські партнери. Вони виділили на це гранти.

«У різні періоди в нашому центрі мешкали плюс-мінус три десятки ВПО, — продовжує розмову Леонід Корзун. — Зараз ситуація з безпекою в деяких регіонах стабілізувала і люди повернулися до дому. Ті, хто залишилися мешкають в нас безкоштовно. З харчами їм допомагаємо. Їжу приносять люди, волонтери. ВПО залучаємо до догляду за територією центру. Подвір'я має бути класним. Переселенці садять тут свої городи, зокрема картоплю».

За словами Леоніда Корзуна, у приватному секторі села Соколів мешкають ще 90 ВПО. На початку широкомасштабного вторгнення рф тут мешкало понад тисячу людей з Київщини.

«Тут знайшли другий дім»

«Приїхали у Соколів з самого пекла. Тікали з-під обстрілів в одних шльопанцях… З собою взяли в дорогу малу валізу з одягом та документи, — зі сльозами на очах розповідає переселенка з Куп’янська, що на Харківщині, Людмила Саніна. — У цьому притулку знайшли другий дім, стали однією родиною. Спершу було важко відійти від шоку, але нам допомогли місцеві. Зараз у нас нове життя: чим можемо допомагаємо громаді села. Тут садимо городи, вирощуємо овочі та фрукти, аби прожити. До війни ми жили на Харківщині повноцінним життям — мали свої автомобілі, квартири. Зараз головне, що ми живі-здорові і чітко знаємо, що Україна переможе».

«Вимушені переселенці не знають, як їм жити далі…»

Як розповіла у коментарі для «ВЗ» координаторка Благодійного фонду «Рокада» (організація є виконавчим партнером Агентства ООН у справах біженців) у Житомирській області Катерина Остапенко, люди з регіонів бойових дій приїжджали без речей, просто вийшли з дому в чому були і поїхали чимшвидше геть. Організація, яка спочатку займались лише біженцями, взялась допомагати всім людям, надаючи гуманітарну, соціальну, психологічну, при потребі і юридичну допомогу.

«Допомагаємо громадам приймати ВПО, бо громади були до того не готові. Зокрема, допомагаємо облаштовувати компактні місця поселення ВПО. Такі місця почали з’являтися лише недавно. Найбільша проблема у людей зі статусом ВПО — відсутність житла та працевлаштування, — продовжує розмову Катерина Остапенко. — Люди мають психологічні проблеми, вони не знають, як їм жити далі. Надаємо консультації з працевлаштування, забезпечуємо гігієнічними засобами, білизною… Нині чимало людей не мають бажання проживати в місцях компактного проживання, хочуть в приватних секторах. Намагаємось співпрацювати з приймаючими громадами, щоб хоч трішки людям дати комфорту. Живуть люди коштом державних та міжнародних соцвиплат. Мало хто знаходить роботу на новому місці. Із працевлаштуванням у нас проблема. Шукають робочі місця в районних центрах на місцях — в сільських громадах».

Станом на кінець травня, евакуаційними потягами до Житомира зі Слов’янська та Бахмута прибуло 140 людей. Розмістили людей у Бердичівському та Житомирському районах.

«У нас майже немає соціальних гуртожитків для ВПО. Це пов’язане з тим, що спочатку Житомир був транзитним містом для ВПО, бо ми поруч з Києвом. Ночували тут і їхали далі, — наголошує Катерина Остапенко. — Північні регіони Житомирської області та сам Житомир зазнавав великих бомбардувань. Окрім ВПО, допомагаємо також місцевим жителям, які теж постраждали від ракет рф. Наші люди теж залишилися без житла і без роботи».