«Я знала, що він — у самісінькому пеклі»

До Дня матері, 14 травня, платформа пам’яті «Меморіал» презентує документальний фільм Євгенії Мазур «Все добре, мам» — про матерів, чиї діти загинули, обороняючи Маріуполь. Ця стрічка — одна з серії документальних фільмів платформи пам’яті «Меморіал», які покликані зберегти пам’ять про вбитих у війні.

А напередодні відбувся допрем'єрний показ фільму, у якому взяла участь одна з героїнь — Галина Ваховська, мама Героя України, який загинув, захищаючи рідну землю від російських агресорів.

На зустрічі шеф-редакторка «Меморіалу» Анастасія Абрамець сказала, що важливо закликати суспільство приділити особливу увагу тим жінкам, у яких війна забрала дітей. «Ми не маємо права залишати рідних загиблих на самоті, тож в переддень Дня матері закликаю усіх приділити увагу не лише своїй рідній мамі, а й тисячам тих, кого тепер немає кому привітати», — сказала Абрамець.

Для Зінаїди Гевак, Тетяни Демчук і Галини Ваховської їхні сини-воїни були найдорожчими дітьми та найкращими хлопчиками у світі. І лише після цього — захисниками-героями. Для кожної з них новина про загибель сина — момент, коли серце обпалило пекельним вогнем болю. Вони дуже сильно стараються жити із цим далі, але це вже зовсім інше життя.

«У цьому фільмі - три дуже різні і водночас дуже схожі історії. Про воїнів, яким ми зобов’язані тим, що маємо сьогодні. Про хлопців, які дуже дбали про своїх мам навіть у пеклі боїв за Маріуполь. Про надзвичайних жінок, яких російська агресія закинула у безодню пекучого болю втрати. І про ціну майбутнього України. Ціну, пам’ять про яку обов’язково маємо зберегти», — сказала на зустрічі авторка фільму, журналістка Євгенія Мазур.

Першою у фільмі про свого сина Антона розповідає Зінаїда Гевак. За словами матері, коли Антон був маленьким, часто наспівав пісню «На полє танкі грохоталі». А коли згодом в Антона народилася молодша сестричка, він про ці танки співав дитині як колискову. І малеча засинала…

Коли закінчив школу, батьки хотіли, щоб Антон вчився у технікумі, але він марив армією — хотів бути військовим. Спочатку став морським піхотинцем, потім — командиром. Пісня супроводжувала Антона всюди — сам собі акомпанував на гітарі. Побратими навіть записали на відео, як Антон співає. Тепер його кохана Катя слухає пісню разом з батьками, син яких поклав життя за Україну під Волновахою.

Пані Зінаїда мало не щодня ходить на кладовище до свого сина. І часто згадує, як він її заспокоював у слухавку: «Все добре, мам».

Натомість інша мама Тетяна Демчук не може прийти на могилу свого сина Богдана, який воював у полку «Азов». Дуже вірить, що коли закінчиться ця клята війна, знайде її.

За словами пані Тетяни, Богдан обожнював техніку. Машина ніколи не була для нього залізом, дбав про транспорт, на якому їздив. Богдан вчився на юриста, але війна не дала йому закінчити навчання. Одружений, має сина. Але війна не дала можливості виховувати хлопчика і кохати дружину.

Найбільше переживав, щоб дружина і син були у безпеці. А сам пішов захищати свою родину і Україну від ворога. Майже щодня телефонував своїм рідним. «Я знала, що він — у самісінькому пеклі, — каже Тетяна Демчук. — Але він мене постійно заспокоював: „Все добре, мам“. Я пишаюся своїм сином, що у тяжку годину він не заховався, а пішов захищати рідну землю».

Галина Ваховська особисто прийшла у «Порохову вежу» на представлення документальної стрічки. Про свого сина Іванка каже, що це дитина-ангел. У нього не було поганих звичок. Натомість, усе вмів зробити — і машину поремонтувати, хоча цій премудрості ніколи не вчився, вмів смачно готувати, гарно малював — навіть під замовлення писав картини. Іван Ваховський закінчив Харківський університет повітряних сил. Загинув, виконуючи бойове завдання у вертольоті. Начебто його поховали на старому кладовищі у Мангуші, що у Маріупольському районі. Пані Галині передали фото, на якому який рашист написав: «Погіб нєізвєстний Бандера». Про те, що саме у Мангуші знайшов вічний спочинок її син, за словами пані Галини, свідчить тест ДНК.

На жаль, мама Івана Ваховського не може поїхати на могилу сина. Та й дуже сподівається, що там, у Мангуші, поховали не її Іванка. «Я вірю, що він — живий. Бо ангели не помирають…».