«Раніше знався на зброї, тепер — на різновидах вишивальних технік»
Колишній десантник вишив свій перший «Байрактар». Роман Дідера готовий брати замовлення, щоб назбирати на мрію — власний автомобіль
Роман Дідера — десантник, учасник бойових дій у 2015 році.
Щоби уникнути подвійної ампутації ніг (через обмороження тазобедренних суглобів) йому зробити протезування. Тому коли розпочалась велика війна, піти на фронт не міг, хоча й досі в квартирі стоїть напоготові бронежилет та амуніція.
У вишиванні знайшов віддушину. Спочатку вишив бойову вишиванку з узором сорочки Степана Бандери, а згодом й повноцінну вишиванку «Байрактар».
Його дружина Мар’яна — майстриня, вишиває і для себе, і для родини. Тож в одній квартирі народився вишивальний тандем.
Онлайн хрестики
«Вишивкою почав займатись, коли побачив квітку пам’яті Донецького аеропорту. На зображені був мак, а всередині вежа ДАПу. Спробував вишивати, спочатку було важко.
Ще коли ми зустрічались з дружиною, вона мене вчила вишивати у телефонному режимі: вишив три хрестики — надіслав фото «на перевірку». Так завдяки їй навчився вишивати", — розповів Роман.
Вишиванка війни
«На початку великої війни появилась схема сорочки «Байрактар» в Лелітці (магазин, де можна придбати все для вишивки, — ред.) і мені захотілось спробувати вишити сорочку.
Ми повертались з Карпат і навіть не заїжджали додому, а поїхали в магазин і придбали тканину, нитки, схему для вишивки. Вдома я негайно сів за вишивання.
З перервами за чотири місяці вишив свій «байрактар». У той час чи не щодня були повітряні тривоги, між двох стін ми поставили лампу і так в коридорі вишивали. Навіть фото є на згадку. Вишивали і коли були відключення світла…", — каже Роман.
«Вишивальна ломка»
«Вишиванка дуже затягує. Кілька днів тому завершив вишивати великодній рушник. Наступного дня не знав, чим зайнятись, не знаходив собі місця. То була „вишивальна ломка“. Тому на другий день взяли матерію, закупили нитки і берусь вишивати сорочку дружині», — каже вишивальник-початківець.
Роман скромно ділиться планами. Каже, готовий брати перші замовлення, а зароблені гроші буде відкладати на мрію — покупку автомобіля. Хоч себе не вважає людиною з інвалідністю, але вбачає в автомобілі не розкіш, а радше засіб для пересування.
«У магазині вишивки — я як вареник у сметані»
Зараз Роман на військовій пенсії, але без діла сидіти не може. Допомагає своїй дружині в магазині. Жартує, що раніше знався на зброї, а тепер спец у текстилі та вишиванні.
У крамниці формує набори для вишивання рушників, фасує нитки і практично працює «живим манекеном». Часто носить вишиванку, каже, що для нього — це звичайний повсякденний одяг. А на День Перемоги доповнить образ своїм маруновим беретом.
