Були джинси — стала сумка

В одному із львівських ТЦ мою увагу привернули джинсові сумки з яскравими малюнками… Продавчиня розповіла, що зроблені вони зі старих джинсів. Такі оригінальні сумки виготовляє майстриня з Миколаєва Марина Гутник. Її роботи «дихають» енергією. Та й сама жінка має яскраву зовнішність: носить кольорові дреди…

Пані Марина — колишня військова (служила у саперному батальйоні). Пізніше працюва­ла у транспортній поліції в охороні. А згодом вирішила кардинально змінити життя і почала за­йматися психологією (езотерикою). Закінчила Ін­ститут психології і творчості (має диплом інструк­тора з нейрографіки). Оригінальні cумки — це її хобі, займається цією справою років з десять.

«Коли почалась повномасштабна війна, зрозу­міла, що мушу сідати за швейну машинку і шити… Це те, що я роблю найкраще, — розповідає Мари­на Гутник журналістці „ВЗ“. — Шила для військових балаклави, труси, підсумки… Шила сумки та на­плічники зі старих джинсів. 80 відсотків свого за­робітку віддавала на потреби армії».

Пані Марина використовує техніку «апсайклінг» (з англ. — вторинне використання). До війни старі джинси купувала на секонд-хендах. Багато штанів їй віддавали клієнтки безкоштовно…

«Штани повністю розпорюю, — каже майстри­ня. — Практично нічого не викидаю. Були джин­си — стала сумка (усміхається. — Авт.). Найкраще брати цупкі джинси, а не стрейч, щоб сумка мала гарну форму. На пошиття однієї сумки йде дві пари штанів. На пошиття наплічника — три пари. Це залежить від того, які штани — широкі чи вузь­кі. Якщо джинси мають цікаву вишивку, я її збері­гаю, додаю фон або роблю малюнок. Використо­вую акрилові фарби.

— Ваші сумочки та наплічники можна прати навіть у пральній машині…

— Акрилові фарби як плівка. Висихають і добре тримаються. Під час прання сумки не линяють, але їх краще прати не у звичайному порошку, а у гелі. Свої наплічники перу вручну господарським милом. Їх не треба викручувати, лише повісити, щоб вода стекла.

— Помітила, що на ваших роботах багато малюнків з котами…

— Люди найбільше їх замовляють. У мене є ба­гато постійних клієнтів, які носять лише мої сумки та наплічники. Я, до речі, сама вчилася шити і ма­лювати (не маю професійної освіти). Раджу моло­ді, щоб розвивали у собі різні навички, це у житті знадобиться.

— У вас яскрава зовнішність, стильна зачіс­ка — це внутрішнє бажання якось виділитися?

— У мене був важкий період у житті. Батьки хво­ріли, потім я хворіла. Я працювала зі своєю енер­гією, але постійно відчувала, що мені чо­гось бракує. Відчула, що яскраві кольори потрібні мені як повітря! Навіть цукерки купувала кольорові. Коли почала малю­вати, захопилася нейрографікою (Один з напрямів у мистецтві. — Авт.). Проводи­ла майстер-класи. До війни створила у Миколаєві жіночий клуб, до мене раз на тиждень приходили дівчата: спілкували­ся, пили каву, малювали. Організовували такі посиденьки. І користь отримували, і душею відпочивали. До нашого клубу прийшла дівчина, яка робить дреди. У 2019 році я вперше зробила дреди, мені сподобалося. Ця майстриня бере участь у міжнародних конкурсах, я у неї модель.

Пані Марина все життя розмовляла російською, зараз принципово говорить лише українською. «Можемо змінюва­ти себе, і таким чином будемо змінюва­ти людей навколо себе», — вважає май­стриня.