«Якщо актор має музичний слух, зможе швидко оволодіти діалектом»

23 березня на широкі екрани виходить фільм українського режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука «Памфір». Напередодні у Львові відбувся допрем'єрний показ картини, в якому взяли участь і сам режисер, і головні герої - уся Памфірівська родина — тато, мама і їхній син Назар.

Попри те, що всеукраїн­ський прокат ще попереду, «Памфір» уже показали на кількох міжнародних кінофести­валях — торік у Канні, а на Каїр­ському міжнародному кінофести­валі картина отримала Гран-прі. Ще один найвищий приз «Пам­фір» «заробив» на кінофестивалі «Молодість.

У стрічці йдеться про Леоніда на прізвисько Памфір. Чоловік повертається на зимові свята із заробітків у рідне село поруч з румунським кордоном — на Буко­вину. Сім'я вмовляє Леоніда біль­ше нікуди не їздити. А син Назар, намагаючись завадити виїзду батька, знищує його документи та підпалює сільський Дім молит­ви. Щоб компенсувати збитки, Леонідові довелося згадати ми­нуле, коли йому у цьому регіоні не було рівних у контрабанді.

Перш ніж взятися за написан­ня сценарію, Дмитро Сухолит­кий-Собчук довго вивчав тему контрабанди у прикордонних селах, спілкувався з людьми і за­писав не одну історію, яка пізніше лягла у сюжет стрічки. «Дитин­ство моє минуло у селі Стецівці, що на Снятинщині, — розповів Дмитро Сухолиткий-Собчук. — Там і зрозумів, що саме такі малі громади утримують у собі важли­ві культурні коди. Хотілося розпо­вісти у фільмі історію про щось локальне, але що відгукнеться у різних куточках світу. Зараз від­криваємо Україну для світу по-новому. Якщо говорити про ак­торський склад, важливим було мовне питання, і щоб актори зна­ли середовище. Тут було питання добору професіоналів, які готові співпрацювати, мають музичний слух, бо тоді зможуть швидко оволоділи діалектом».

Сюжет «крутиться» навколо костюмованого свята Маланки, яке помпезно щороку проводять на Буковині, і про яке вже розпо­відають як про другий карнавал у Ріо-де-Жанейро.

Не переповідатиму далі сюже­ту, скажу лише одне: історія ро­дини Памфірів тримає у напрузі до останнього кадру.

У фільмі немає награності і фальшу. Навіть той хлопчик — Станіслав Потяк, який зіграв роль сина господарів Назара, і який ні­коли навіть і не мріяв, що колись стане актором, поводиться у ка­дрі як професіонал. На зустрічі 16-річний Станіслав розповів, що його мама займається ліжни­карством у Яворові. У село часто приїжджають знімати сюжети про ліжники. А одного разу приїхала знімальна група — шукали під­літків для зйомок фільму. Мама Станіслава розповіла, що має 14-річного сина, то, може, він би підійшов? Записали три відео — одне сумне, інше — веселе і ще одне, у якому хлопець розповідав про себе. «Минуло трохи часу, — каже Станіслав, я вже й забув про це, аж раптом мамі зателефону­вала кастинг-директор фільму і сказала, що я пройшов проби. Так я опинився на знімальному майданчику».

Станіславу-Назарові не тре­ба було особливо шліфувати бу­ковинський акцент у вимові, бо живе серед носіїв мови. А от ви­конавиці головної ролі мами Оле­ни — Соломії Кириловій — довело­ся пожити у буковинських селах і навчитися правильно робити наголос на кожному слові. «Ми з Олександром Яцентюком — моїм чоловіком Льонею Памфіром — навіть між собою поза кадром намагалися спілкуватися діа­лектом, яким розмовляють у цих селах. У фільмі представлені наші традиції, те, що ми бережемо і передаємо з покоління у поколін­ня. „Памфір“ вийшов у гострому часі, і нас більше не плутають з пострадянщиною».

— А я до зйомок готувався пів­тора року, — розповів на зустрічі Олександр Яцентюк. — Довелося додати у вазі. Що таке заробітки, знаю не з розповідей, сам колись їздив по закордонах…