Лютий. — 5 за Цельсієм. Жнива
Попри зимову пору українські селяни продовжують збирати торішній урожай. Обставини змушують…
Жнивувати тут почали о… 2-й годині ночі. Якраз тоді, за мінусової температури, скам’янів розімлілий за день ґрунт, колеса комбайна не стрягнутимуть у землю. А ще мороз (якого так чекали сільські підприємці!) забрав, виморозив недоречну для техніки вологу зі стебел кукурудзи. Тож коли багато хто з нас у четвер після перегляду пізніх футбольних матчів Ліги чемпіонів солодко спав, механізатор Володимир Прокопишин зі своїм помічником Петром Моторейкіним подалися у зимове поле — молотити качанисту. Хоча, за всіма агротехнічними правилами, її мали би збирати десь на початку жовтня…
У цієї кількамісячної затримки об'єктивні причини. Минулий вересень і початок жовтня були вкрай дощовими — відтак зсунувся графік збирання урожаю. Найбільші проблеми були зі соєю, гречкою, соняшником, дехто навіть з великих аграріїв не встиг вчасно забрати їх з поля. Заважали проблеми з пальним. Свій відбиток наклали і перебої з електрикою. Елеватори не встигали просушити великий обсяг сільськогосподарської продукції, а під фермерськими навісами вона, надто перезволожена, через кілька днів псувалася. Кмітливі господарники вирішили чекати кращих часів — зимових…
Саме цим пояснюються сотні гектарів незібраної кукурудзи, яку ви часто бачите з вікон своїх автобусів. Пригадую, у деяких агрохолдингах, які мають потужний парк сучасної техніки, її молотили за кілька годин до новорічного свята…
А зараз лютий, за вікном — 5, 8-а ранку. Ми приїхали в урочище Липи, неподалік якого розкинулися 17 гектарів кукурудзяного поля фермера Михайла Лещука. Візерунковий іній довкола для когось виглядає романтично, а для комбайнера він є показником того, що йому зараз можна працювати. Але варто було з-за гори блиснути сонечкові - вся ця краса на очах розтанула. Зупинився і комбайн: слизькі мокрі стебла забивають шнеки — треба зупинятися. Помічник очищує агрегат. Однак молотити далі «Джон Дір» все одно не може.
— Треба чекати десь зо чотири години, поки сонце і вітер не просушать кукурудзу, — пояснює пан Володимир. — Урожай тут загалом непоганий. Приблизно з гектара і 20 арів намолочуємо бункер зерна. Раніше молотив я в іншого господаря, у нього вродило ліпше: бункер заповнював з 0,8 га. Але там земля краща…
Думаю, на показники урожайності вплинули і два інші чинники: кабани, борсуки, які могли прибігти із сосняку неподалік, злодійкуваті ворони, сойки. А ще — деякі хитруваті ґазди, які не проти були розжитися дармовим чужим кормом, тому й по ночах приходили на це поле зі своїми мішками…
Комбайнер під'їжджає до вервечки багатотонних фур, які припаркувалися на узбіччі траси Львів — Бережани, вивантажує зерно. Номери на фурах австрійські. День перед тим ці автопоїзди приїхали в Україну з берегів Дунаю — нашу кукурудзу вони повезуть додому. Там її і перероблять. На корм, олію, продукти харчування, спирт, біопальне — то вже їхня справа. Для наших фермерів така співпраця вигідна: не треба сушити голову, де просушувати зерно, кому його продати, щоб не прогадати. Зрештою, швидкий розрахунок. Комерція з австрійцями, думаю, вигідна для наших с/г виробників…
Якщо під ногами не розкисне, за день-два Михайло Григорович і багато його, таких же стурбованих колег-аграріїв, зберуть свою кукурудзу. А потім тракторами переорють звільнені поля. Скиби до весни встигнуть промерзнути (а заодно згинуть шкідники у них), і у квітні можна буде братися за вирощування нового врожаю. Такого мученого у нинішніх умовах. Не забуваймо про це, коли цмокаємо язиками, беручи у крамницях дорожчий на кілька гривень хліб, олію, цукор…
