Зимовому теплу вовки й ведмеді не раді…

Сезонні проблеми має і дичи­на, яка побутує на території На­ціонального природного парку «Сколівські Бескиди». Про це кореспондентові «Високого Замку» розповів його директор Василь Приндак:

— Скажімо, не всі наші ведмеді заля­гли у сплячку. Якби вони спали у барлозі, перебували б у стані спокою, то для під­тримки своєї життєдіяльності у цей пе­ріод використовували б менше калорій, обмін речовин в їхньому організмі відбу­вався би повільніше. А коли вони під дією тепла рухаються, цей обмін відбуваєть­ся швидше, ведмеді виснажуються. Їх­ніх жирових запасів може забракнути до весни…

Утім, клишоногим, які є тваринами травоїдними, у цю пору трохи легше, ніж, скажімо, вовкам. Ведмеді живлять­ся зеленим листям ожини, інших рослин. А от сіроманцям (а їх кількість у Карпа­тах зросла — і це показали знімки у фо­топастках), більш складно добути корм. Раніше, коли гори вкривав глибокий сніг, полювати було простіше: у високих за­метах олені, козулі не такі прудкі. А коли снігу немає або його покрив мінімаль­ний, копитним легше відірватися від вов­чої погоні. Тож поживитися чимось «сані­тарам лісу» зараз практично неможливо. Ходять голодними зграями у надії на ви­падковий трофей. Як правило, спуска­ються до гірських сіл і під покровом ночі забирають хазяйських собак…

А от карпатським зубрам за плюсо­вої температури живеться добре. На верхів'ях скубають траву, живляться ко­рою молодих дерев. Якби випав великий сніг, зійдуть стадами у низини — до під­годівельних майданчиків, де працівники «Сколівських Бескидів» приготували для них сухі і соковиті корми.

Почувши про активність вовків, ми за­питали у пана Василя, чи не будуть єге­рі зменшувати їх кількість, тобто відстрі­лювати.

— Природа сама все врегулює, — каже директор парку. — Так воно було роками, так буде і надалі. Якщо людина не втру­чається, все вирівнюється. Сильніші тва­рини виживають, слабші - відходять. Відбувається природний відбір. Думаю, багато вовків цієї теплої зими не пережи­вуть. Кілька днів тому ми традиційно по­чали обліковувати звіра, тож будемо точ­но знати, скільки якої дичини є у наших лісах.

До слова, рахують тварин не тільки по слідах, а й з допомогою приладів (згаду­ваних фотопасток і вперше — смартфо­нів). У смартфони закачано спеціальні програми, які підказують маршрути по­шуку тварин, за відбитками лап автома­тично визначають їх кількість на тій чи ін­шій території.