Збудували хату з… глини й соломи

Колишній голова Дернівської місцевої сільської ради Олександр Гуч став відомим завдяки своїй хаті. Але не через розкіш, а через її екологічну привабливість. Бо зведена оселя з… глини та соломи.

Іще перед весіллям Олек­сандр привів свою наречену Тетяну на околицю села. Там з одного боку на узліссі кумкали жаби, а з іншого зеленіло трава­ми закинуте поле. І Олександр щиро і серйозно сказав: «Ось тут і будемо жити».

Молода сім'я поставила собі за мету мешкати у гармонії з природою й оточити себе мак­симально натуральними матері­алами. Тож вирішила власноруч звести свій будинок зі соло­ми, дерева, глини та піску. Про­єкт будинку для подружжя роз­робив знайомий. Запропонував зводити житло з «обрубаними» кутами. Адже це дає можливість здешевити вартість будівельних робіт аж на третину, якщо порів­няти з традиційними проєкта­ми. Олександр погодився, ро­бота закипіла.

Отож каркас оселі господар виготовив з дерева. Зовніш­ні стіни почав складати з соло­ми. Для цього Олександр заку­пив у місцевих фермерів тюки стебел жита розміром 40 на 45 сантиметрів. Чому саме таку? Бо житня солома відлякує гри­зунів і більш пружна, ніж пше­нична чи вівсяна. Її використо­вував для будівництва першого поверху. Щоб вийшла стіна, со­лому ущільнював за допомогою автомобільного домкрата. Сти­кування тюків було ідеальним — міліметр у міліметр. Другий по­верх Олександр монтував уже з тюків пшеничної соломи. А от внутрішні несучі стіни змурував зі звичайної цегли.

Каже, мріяв облаштувати дах з очерету, однак цей матері­ал виявився надто дорогим та й складним для монтажу. Дове­лося сконструювати покрівлю з металопрофілю. Загалом пло­ща будинку з горищем сягнула 140 квадратних метрів.

Наступний етап — штука­турка. Олександр вимастив солом’яні стіни кількома ша­рами розчину глини та піску (у пропорціях приблизно 2:1), змі­шаним з дрібно нарізаною соло­мою — січкою. Вийшла така міц­на штукатурка, що руками її не віддереш.

— Якщо не секрет, скільки ж витратили на будову? — ви­питую.

— Не рахував, якщо чесно. На закупівлю цегли для зведення внутрішніх несучих стін пішло 60 тисяч гривень. За п’ять КамАЗів тюків житньої соломи заплатив сім тисяч гривень. А загалом ко­шторису не складав.

Я помітив, що, показуючи свою оселю, чоловік з насоло­дою вдихав повітря:

— Відчуваєте, як моя хата пах­не хлібом, а не хімією?! У ній бу­дуть усі вигоди — електрое­нергія, автономне опалення, водопостачання.

Чого вартий лише камін! По­дібного у жодній оселі не по­бачиш. Як начиння для нього Олександр використав стару домашню чавунну ванну, з якої зварили щось схоже на «бур­жуйку» і вмонтували у камін.

Загалом, відчувається, що господар — шанувальник усіля­ких новинок у сфері облашту­вання будинків. У його домівці встановлено піролізний котел з кількома топками. Головна його особливість у тому, що одна за­кладка дров спалюється у ньому впродовж 12 годин роботи. А ще тут встановлена «канадська кри­ниця» — ще один елемент систе­ми опалення та кондиціонування оселі. Біля неї, під землею, Олек­сандр проклав труби на глиби­ні 1,5 метра. З одного боку вони заходять у будинок, а з іншого — виведені назовні. Можна подума­ти, що тут створено вентиляційні шахти. Та це враження оманливе!

— Узимку на глибині півтора метра температура грунту ко­ливається від +5 до +8 градусів, а влітку — від +10 до +12 граду­сів, — пояснює господар. — По­вітря, що взимку засмоктується вентиляційним насосом, про­ходить трубами теплообмінни­ка під землею, де нагрівається. І таким чином обігріває оселю. А влітку ця ж система працює як кондиціонер.

Це, як стверджують фахівці, зекономить понад 50% коштів на опаленні та охолодженні цієї оселі протягом року.