Місяць і Сонце палкого кохання

Кажуть, що дитяче кохання люди згадують усе своє життя. Однак потім життєві дороги закоханих діток розходяться, однак теплі почуття залишаються назавжди. Це в інших. А Катерина та Владислав Гуслякови зруйнували цей міф про дитяче кохання, бо у них кохання — на все життя. Одружилися, коли їм виповнилося по 18 років. От тоді і зробили невеликі тату на знак свого кохання. У Катерини на передпліччі - Місяць, у чоловіка — Сонце. Мріяли про велику родину, цікаві подорожі, але їхні плани зруйнували рашисти. Тож з першого дня повномасштабного вторгнення пішли боронити Україну. І стали наймолодшим подружжям на війні у військовій бригаді на одній із найнебезпечніших ділянок фронту. Хоча, на мою думку, вони — наймолодше подружжя у Україні, яке воює! Як познайомилися, як прийняли рішення разом йти захищати рідну землю, журналістці «ВЗ» розповів Владислав Гусляков.

— Ми з Катериною познайомилися, коли прийшли у перший клас, — каже Владислав. — Ця дівчинка мені відразу сподобалася, але це були лише симпатія до симпатичної однокласниці. А приблизно у класі 8-му чи 9-му зрозумів, що кохаю її. Хотів, щоб ми зустрічалися і після школи одружилися. Вже тоді підозрював, що Катерина стане моєю дружиною.

— Ви одружилися рік тому, коли обом виповнилося по 18. Батьки вас не відмовляли?

— Навпаки, батьки не були проти. Батьки давно знаються між собою. Ми вчилися у Делятині, що у Надвірнянському районі. Після школи обоє стали студентами. Я вступив на нафтогазову інженерію в університет нафти й газу в Івано-Франківську, Катя — на фінанси і банківську справу у цей же ж виш. Я — на стаціонар, дружина — на заочну форму навчання. Повчилися рік і у серпні одружилися. Весілля було гучним, близько 150 осіб гуляли. Родина у нас велика, хотіли розділити з ними нашу радість. Ми були щасливі.

— Пригадайте ранок 24 лютого…

— Ми ще спали. Катерина уже була на контракті. То їй за кілька хвилин зателефонували і сказали прибути у військову частину. А я відразу наступного дня прийшов з документами у військову частину, де служить Катя. Я ж також хотів піти на контракт, але не вийшло. Перший місяць ми навчилися військовим азам в Івано-Франківську. Потім мене відправили на фронт, а Катя залишилася. Лише через місяць вона приїхала до мене на схід.

— Яка була реакція у ваших батьків, коли вони довідалися, що йдете з дружиною захищати Україну?

— Моя мама, звісно, не хотіла мене відпускати. А тато мій — військовий. Тому тут і питання не стояло, казав: «Їдь, сину!». Батьки Каті були шоковані.

— Війна якимось чином вплинула на ваші подружні стосунки?

— Мабуть, ще більше зміцнила наше кохання. Ми стали більше переживати одне за одного, турбуватися… А недавно мені пощастило — я вступив на військову кафедру свого ж університету. На інженерії навчаюся за індивідуальним планом, і склав сесію дистанційно. Катя тимчасово повернулася разом зі мною, але її можуть у будь-який час повернути на війну.

— Вирішили своє життя присвятити армії?

— Нам потрібні кваліфіковані військові кадри. Якщо війна триватиме довше, відразу після закінчення університету поїду на фронт. Маємо захистити рідну землю від ворога.