«Найстарша» у моїй творчості робота — портрет Шевченка"

У Львівському музеї ідей відома українська мисткиня Мар’яна Мотика презентувала чергову виставку, присвячену 50-річному ювілею. Попри те, що у музеї виставлено не більше 20 робіт художниці та скульптора, можна простежити, як змінювався творчий настрій мисткині, кристалізувався її почерк.

— Цю виставку я присвятила собі, — каже пані Мар’яна. — Адже народилася 1 вересня — у День знань. Тож усе своє життя я маю ось таку «проблему» (сміється. — Г.Я.). Саме у цей день від мене усі чогось чекають. А цьогоріч на День знань припав мій 50-річний ювілей. На цій виставці я хотіла показати увесь свій творчий шлях і представила у невеликому об'ємі свою творчість — від дитинства і до теперішніх днів.

— Яка з представлених робіт «найстарша», тобто намальована, як ви кажете, у дитинстві?

— Портрет Тараса Шевченка. Це моя перша картина. А одна з останніх — «Півень».

— Творчі люди — дуже чуйні. Одні на початку повномасштабного вторгнення замкнулися у собі і не могли займатися творчістю. Інші, навпаки, з головою занурилися у роботу. А ви?

— Я належу до тих других. Активізувалася. От перед тим був коронавірус, коли нам «перекрили кисень», не було спілкування… Тоді мені було дуже тяжко. А художник віддає і мусить отримувати енергію. Не мала можливості, як і інші викладачі, спілкуватися зі студентами, а мені цього так бракувало. Ті порожні вулиці на мене гнітюче впливали. Це все впливало на мене більше, ніж війна. До війни ми підсвідомо були готові. По-перше, багато чого про війну розповідали батьки. І перша моя робота у час війни — скульптура, чорний, наче обгорілий, череп «Маріуполь». А поруч — білий. Бо життя відроджується. Череп символізує не лише кінець життя, а й початок.

P.S. Інтерв'ю з Мар’яною Мотикою — про дитинство, навчання у школі, війну та творчість — у тижневику «Високого Замку».