Відновлена криниця стала знаком-оберегом Устя

Гостей найперше оцінюють за їхнім одягом, господаря — за воротами його подвір'я, а населений пункт — за в'їздом до нього. Тож яким є село Устя на Стрийщині, можна скласти уяву ось з такої симпатичної інсталяції на його «порозі»: дерев’яний зруб-накриття над відновленою старою криницею, лави для відпочивальників, бруківка, акуратний газон, ліхтарі, стилізовані рибки, деревце калини. А поруч на відремонтованому сільському клубі — підсвічена ввечері банер-карта з видатними місцями цього поселення, де неодмінно треба побувати туристам. Одна з принад Устя — його джерела, русла, річки, потоки, озерця, ставки. Тепер всі вони на схемі як на долоні. Вибирайте, для пізнання і відпочинку, чого душа зажадає…

Ще кілька тижнів тому вигляд цієї окраїни був сумний: обшарпаний, без ринв фасад «Просвіти», облізлий дах, а поруч — завалений-заглушений колодязь, з якого давно ніхто не пив води…

— У мене була мрія відновити цей куточок рідного села, найперше — криничку при дорозі, цей символ життя, — розповідає керівник будівельної фірми «ІММ» Михайло Буга. — Радий, що разом з однодумцями вдалося це зробити.

Допомагали, хто чим міг. Ідею разом зі своїми братами з Долини реалізував львівський художник-дизайнер Руслан Романишин. Ярослав Оприско передав бруківку, Іван Федів організовував будівельні роботи, Роман Андрухів облаштував підшалівку і електричне освітлення, Ігор Мельник, Іван Буга підсобили фінансами, Богдана Галан і Роман Стрехалюк займалися картою-схемою, Ярослав Костко встановив експозицію з датою заснування села — 1403 рік. Ще один устянець, Адріан Галан, щоб зробити просторішим в'їзд до села, віддав під нього частинку свого подвір'я…

Притягальним магнітом цієї композиції є криничка, яку місцеві просвітяни викопали у 1932 році. Історик-педагог Марія Цюра зберегла легенду її появи. Багатий ґазда не хотів видавати за бідного парубка свою доньку. І тоді мати хлопця порадила: «Викопай, сину, криницю. В ній живильна водиця, початок щасливої долі, символ твоєї любові». Коли з-під землі вдарила джерельна вода, батько дав доньці дозвіл на шлюб з добрим майстром… Кажуть, відтоді всі устянські дівчата, які хотіли вийти заміж, до сходу сонця йшли до криниці і пили цілющу водицю — щоб здійснилася їхня мрія…

Ця криниця була очевидцем багатьох знакових подій. У травні 1938-го тут вшановували пам’ять вбитого радянським агентом у Роттердамі (Нідерланди) лідера ОУН Євгена Коновальця. На початку липня 1941-го вітали виголошений у Львові Акт відновлення Української держави. У 1970 році устянці разом зі скульптором Іваном Самотосом взялися споруджувати у селі пам’ятник Тарасові Шевченку. Воду для будови брали з легендарної криниці. Тодішній владі це не сподобалося — на третій день будови хтось вночі засипав криницю камінням.

Друге її життя розпочалося через 52 роки.

«Боже, яка краса біля моєї хати!» — захоплено каже Оксана Іванів. А її краянка Оксана Здебська адресувала Михайлу Бузі такі теплі слова: «Із командою небайдужих людей ви реалізували ще один проєкт для нашого села! Кажуть, що джерело — це місце сили! Ви відновили давню криницю, і це стало символом зв‘язку поколінь, глибини походження, бездонності віри: в Бога, у відродження, у майбутнє! Тож хочу побажати вам та вашій команді однодумців, щоб для кожного його мала батьківщина була джерелом сили до нових звершень!».

Михайло Буга мешкає у Львові, але про рідне село не забуває ніколи. Серед його добрих справ — ошатна капличка на місці спаленої у війну старої церкви, пам’ятник односельцям, які загинули за волю України, бетонний міст через Дністер (його зараз наново розмальовують), підвісний міст-кладка із сонячними батареями-ліхтарями. А ще — двоярусна альтанка з дерева і скла, яка немовби здіймається над річкою. Вона слугує місцем зібрання творчих людей.

За допомоги цього підприємця для футболістів облаштовано «Устя Арену», пан Михайло утримує сільську команду, біля школи збудовано спортмайданчик зі штучним покриттям (свого часу ми розповідали, як цей бізнесмен підставляє плече ветеранам «Карпат»). За ініціативи пана Михайла при в'їзді у село зрізали старі аварійні тополі і на їхнє місце посадили 100 фруктових дерев — у пам’ять про героїв Небесної Сотні. Ці яблуні, груші, черешні, сливи уже плодоносять.

У роботі ще один цікавий проєкт устянського подвижника — він готує фотоальбом, який покаже красу рідного села у всі пори року.