Передплата 2024 ВЗ

«Жити в спортзалі у Львові краще, ніж у люксі у Харкові»

Журналістка «ВЗ» відвідала готель «Гелікон», де мешкають 43 переселенці

Львівські волонтери, які з перших днів війни працюють на головному залізничному вокзалі - Андріян Мозола та Костянтин Дилевич, допомогли поселити у готелі «Гелікон» 43 вимушених переселенців. Це люди кілька місяців поспіль тіснилися у некомфортних залах навчальних закладів Львова. Серед тих, хто зі спортзалу чи вокзалу переселився у готельний номер — багатодітні сім'ї, пенсіонери, люди з проблемами зору.

«Пам‘ятаю вибухи, паніку і великі черги до магазинів»

… При вході у готель мене зустрічають переселенці, які вийшли прогулятися. Це четверо хлопців з Харкова — Радислав, Мирослав, Ростислав та Святослав.

Найменшому Ростиславу якраз сьогодні виповнився рочок. Поки хлопці прогулювалися, мама в номері готувала святкові кульки для привітань сина та солодке частування. «Нам тут дуже подобається, але сумуємо за Харковом, — каже Святослав. — Я граюся з іншими дітьми, багато читаю, вчуся… А він (показує на старшого брата. — Авт.) весь час у номері сидить в телефоні. Добре пам‘ятаю перший день війни. У Харкові було страшно. Пам‘ятаю паніку. Біля всіх магазинів були черги за продуктами. Ми часто чули вибухи…».

Знайомлюся з мамою хлопців — пані Валерією. Жінка розповіла, що спершу разом з дітьми мешкала у спортзалі ветеринарного університету. «Згодом нас перевели до гуртожитку, але там умови були не найкращі для сім'ї з дітьми, не було гарячої води. — Ректор університету сказав, що є змога переїхати у цей готель. Тут значно кращі умови, ніж у гуртожитку. У Харкові ми мешкали в центрі біля торгового центру „Нікольський“. В якому зараз стані наше житло, не знаю…».

Валерія працювала у Харкові флористом, займалася оформленням бенкетів. Що робитиме далі, не знає, війна забрала в неї не лише дах над головою, а й можливість заробити на сім‘ю. «24 лютого прокинулася о шостій ранку і була у шоку, — пригадує багатодітна мама. — На другий день особисто бачила ракети в небі. До Львова приїхала 30 березня. Їхали 22 години… Морально важко було все покидати і з дітьми на руках їхати в інше місто. Львів сподобався, дуже гарне і комфортне місто».

«Їхав з Харкова у нікуди…»

42-річний харків'янин Євген до поселення в готель мешкав в одному з ліцеїв Львова. Там було ще щонайменше чотири десятки вимушених переселенців. Чоловік переїхав до Львова зі своєю дівчиною, яка звідси евакуаційним потягом подалася до Німеччини. Євген знайшов себе у Львові - займається волонтерством, вивчає українську мову.

«Зараз мешкаю в готелі, волонтерю і почуваюся у безпеці, — каже чоловік. — Поїхав з Харкова на шостий день війни. Їхав у нікуди… Дорога була вкрай важкою. Ледь вдалося сісти в потяг, що прямував до Вінниці. Звідти приїхав до Львова. Звернувся по допомогу до волонтерів, дві доби не спав, не знав, що робити далі. Волонтери допомогли зареєструватися у ЦНАПі і поселили у спортивний зал ліцею на Сихові. Там спав на підлозі. Але розумів: жити у Львові в спортзалі краще, ніж у люксі в Харкові. Перші шість днів війни, коли був в Харкові, були для мене моральним пеклом».

Євген пригадує, що останньою краплею став винищувач, який літав над Харковом і скидав бомби. «Це було жахливо, — каже. — Ми йшли пішки з однієї частини Харкова до іншої… Боялися смерті! Перед нашими очима по черзі зникали будівлі, в яких влучали бомби… Це не кадри з фільмів про війну. Люди в цю мить у паніці бігли в метро».

«Чим далі від Росії, тим вихованіші люди, — продовжує розмову харків'янин. — Планую залишитися у Львові жити. Тут чистіше повітря і частіше падає дощ. Приємно, що люди співчувають вимушеним переселенцям, навіть у тролейбусі дають місце. Тут люди згуртованіші. У Харкові кожен на своїй хвилі».

«Два місяці жили в підвалі. Львів'яни нас прийняли як рідних»

Йду в кухню готелю, де переселенці готують їжу. Кухня та кафе — у підвалі. За ракетної небезпеки всі переселенці ховаються тут. Пенсіонерка Людмила чистить картоплю. Сьогодні у меню — грибний суп, макарони з м’ясом та фаршировані печериці.

Пенсіонерка Людмила, в якої чоловік незрячий показує свій номер. Фото автора
Пенсіонерка Людмила, в якої чоловік незрячий показує свій номер. Фото автора

Жінка приїхала сюди з Дергачів Харківської області. «Наше містечко вщент розбите, — каже. — Все спалено, жити ніде… Біля будинків — п’ятиметрові ями від бомб. Я з сім'єю два місяці жила у підвалі. На Великдень вирішили поїхати у безпечне місце. Бо вже несила було залишатися під постійними обстрілами. Сіли на евакуаційний потяг до Львова. Я вперше в житті у Львові. Тут чудові люди, співчувають тим, кого спіткала війна. По дорозі переживала: хто нас зустріне і де будемо ночувати. Спершу мешкала на вокзалі, потім у спортивній школі. Згодом переїхала до цього готелю».

Пані Людмила каже, що в спортивній школі було не надто комфортно. Там тіснилося ще тридцять переселенців, дехто з малими дітьми. У душ довелося стояти у черзі.

«Душ був один на усіх — і для жінок, і для чоловіків, — пригадує пенсіонерка. — Вигод там не було. В готелі нам добре — є своя кімната. Як ми сюди потрапили? Звернулася до волонтера Червоного Хреста Андріяна, спитала його, чи може допомогти з житлом чотирьом пенсіонерам. Мені було вкрай потрібне житло, бо в мене чоловік незрячий. Коли отримала від волонтера запрошення поселитися в номер готелю, я аж заплакала від щастя. Як нам далі бути, не знаю! Знаю лише те, що їхати нікуди. Добре, що львів‘яни прийняли нас як рідних».

Щоб заробити на життя, збирають лікарські рослини

Волонтер, екоаграрій Костянтин Дилевич розповів «ВЗ», що готель може прийняти ще кілька переселенців. Перевагу надають сім'ям з малими дітьми.

«Ми взяли людей, які тіснилася у некомфортних умовах у школах чи спали на матрацах на залізничному вокзалі, — каже Костянтин. — Кімната матері і дитини на вокзалі була переповнена… В готелі з переселенців не беремо грошей. Кожна сім‘я має окремий номер, безкоштовне харчування. Їжу готують наші кухарі, допомагають їм кілька переселенок».

Підприємець розповів, що частину переселенців, що мешкають в готелі, волонтерять і заробляють гроші на життя, зокрема збирають на полях Львівщини лікарські рослини. «Були сім'ї, яким бракувало коштів на ліки, одяг, шукали, де заробити, — продовжує розмову Костянтин Дилевич. — Вирішив залучити охочих до доброї справи. Запропонував збирати у Меденичах, що у Дрогобицькому районі, лікарські трави для чаїв, і плачу за це гроші. Для мене поля з лікарськими травами як своєрідна віддушина. Вирощую календулу, ромашку, Іван-чай. Добре, що переселенці з готелю теж долучилися до збору рослин. Для них це водночас заробіток і своєрідний ековідпочинок, особливо після того, що пережили у своїх містах».

Схожі новини