«Більшу частину заробітку віддаємо на фронт»

“У парку, біля «Південного» ринку (на розі вул. Виговського і Кульчицької) переселенець з Херсона продає суперову каву! Веселий хлопець, який говорить чудовою українською мовою, варить каву в саморобній «кухні», – прочитала я у соцмережах. – Будете на локації – не полінуйтеся завітати до нього. Своїх треба підтримувати! Кава – у паперовій тарі, все екологічно. Мій «рекомендасьйон». Я вирішила відвідати “локацію”. Поспілкувалася з подружжям з Херсона, Дмитром і Оленою, і скуштувала кави з … бадьяном.

Дізнаюся, що самороб­на «кухня» – це “кавотяг”, який Дмитро зробив влас­норуч. Задля цього переоблад­нав велосипед у кав’ярню на ко­лесах. Каву готує по-турецьки – у джезві на піску. Унизу є пі­чечка, куди підкидає дрова. Ка­вовий аромат розноситься вулицею…

Я за фахом інженер-педагог, – розповів Дмитро. – Коли ще був студентом, захопився ту­ризмом. Вів для дітей гуртки з альпінізму, скелелазіння (Дми­тро і у Скнилівському парку об­лаштував для дітей лазанки. – Авт.). Потім організовував по­ходи у кримські гори та печери. Після анексії Криму побудував у Херсоні скеледром заввишки з п’ятиповерховий будинок. Сум­но було без гір! Маю у Херсоні два мотузкові парки. Туризмом не припиняв займатися. Орга­нізовував походи у гори, дитячі табори, сплави Дніпром…

Здається, про туризм Дми­тро може розповідати година­ми…

– Виїжджати з Херсона з ді­тьми ми з дружиною вирішили у перший день війни, – веде далі Дмитро. – Поїхали у чому сто­яли. Ще деякі речі дорогою схо­пили… Збиралися дуже швидко, бо могли гепнути Антонівський міст, і тоді все! Ми в окупації... Переїхали через міст, а за три години почалися бої. Кілька днів Херсон тримався, а потім його «взяли» орки…

– Ваші мотузкові парки у Херсоні цілі?

– Наразі окупанти їх не чі­пали. Приїжджали-дивилися. Вони їх не зацікавили.

– Відіб’ють українські вій­ськові Херсон?

– Уже відбивають! Ми все робимо для перемоги. Більшу частину заробітку віддаємо на фронт. У Львові працюємо ра­зом з кумом, він айтішник. До­помогу надсилаємо пацанам, яких знаємо особисто. Не так давно відправили на фронт бус, а також тепловізор, який ко­штує 120 тисяч грн. Їм постій­но потрібні бронежилети, мас­кувальні сітки. Багато військової амуніції знаходимо на … OLX. Можливо, це шахраї, які торгу­ють «гуманітаркою». На Краків­ському ринку є лотки, які тор­гують військовим одягом. Я запитував поліцейських, що ро­бити у таких випадках? Відповіді наразі не отримав.

Поки розмовляємо, Дмитро заварюємо мені каву з… бадьяном. Кава міцна, а припра­ва робить її смак екзотичним, трішки гіркуватим. Облюбували львів’яни також каву з кардамо­ном – за однойменною назвою відомого серіалу. Але є клієн­ти, які купують «чисту» каву, без спецій.

– Каву на піску почали варити багато тисяч років тому, – каже Дмитро. – У джезві вона зава­рюється повільніше.

– Які ваші враження від Львова?

– Удома мені більше подоба­ється! – відповідає мій співроз­мовник, не задумуючись. – Чи сумую за морем? Ні! Радше за річкою…

Поспілкувалась я також з дружиною Дмитра, Оленою. Вона – уродженка Львова, тут живе її мама. А познайомилася Олена з майбутнім чоловіком у Карпатах, де той організовував туристичні тури. А вона приїхала з подругою на відпочинок.

– У Херсоні у нас теж була така пічечка, у якій я протягом кількох років варила каву. Дми­тро більше займався туризмом, – каже Олена. – Останніми ро­ками Херсон значно «виріс», усе більше ставав схожим на євро­пейське місто. Чи шкодую, що поїхала зі Львова? Звісно, важко було покидати дім, рідних, дру­зів, але кохання – то така шту­ка... Тепер можу точно сказати – у мене два доми!

– У Львові багато кав’ярень, велика конкуренція. У чому секрет вашого успіху?

– Робимо каву з душею! А ще багато хто приходить до нас не так випити кави, як просто по­говорити. Діма знає багато ле­генд, історичних фактів про Херсонщину. А я вмію слухати (усміхається. – Авт.). Іноді чо­ловік жартує, що пісок, у якому готує каву, привіз із … Олешків­ської пустелі. А насправді – пі­сок львівський.

– Ваш “кавотяг” може ман­друвати містом?

– Так, він мобільний. Ми були на фермерському ярмарку, на площі Ринок. У мене, щоправ­да, не виходить на ньому їхати. Чоловік їхав, казав, усе класно. Але якщо бруківка і трамвай­ні колії – важкувато крутити пе­далі!

– Багато п’єте кави за день?

– Я п’ю одне горнятко зран­ку. І бажано, щоб усі спали. Тоді отримую задоволення! Маю 10 хвилин для себе. Люблю чор­ну каву, без спецій. Дмитро п’є багато кави – 3-5 горняток на день. У Львові я встаю рано, бо готую ще домашній лимонад (малина, смородина, м’ята, ба­зилік, лимон). Печу мафіни з шоколадом. У Херсоні могла до­вше поспати. Тоді чоловік зава­рював каву і приносив у ліжко. Я – щаслива жінка (усміхається. – Авт.).