Вони повернуться в Маріуполь, коли місто буде українським…

Історія сестер-переселенок з Донеччини

Маленькій Майї неповних два рочки. У домі подружжя самбірчан Миколи та Валентини Кічурків почувається у повній безпеці. Забавляється іграшками, гортає дитячі книжки. Поруч мати Елла Краснобриж та її молодша сестра Маргарита Шаповалова (на світлині).

У чужій для сестер українській сім’ї вони мають все для нормального земного життя, господарі напрочуд доброзичливі, ставляться, наче до рідних. Все ж обидві, як зізналися, мріють про повернення додому, в рідний Маріуполь. Але наразі це неможливо. Місто в страшних руїнах, його окупувала дика русня…

Вони знали про війну з книжок, кінофільмів. А в 2014 році, коли в Маріуполь вдерлися російські диверсійні війська, побачили справжнє обличчя «рускава міра», який прийшов їх «асвобождать» невідь від кого. У такому не було потреби. Невдовзі окупанти та сепаратисти накивали п’ятами – розпочалося АТО.

Хіба в сні їм могли привидітися жахи масштабної війни після 24 лютого. До того 27-річна Елла Краснобриж, яка працювала на місцевому радіо, з чоловіком Ігорем, бійцем полку «Азов», лише два місяці прожила у своєму новому помешканні. Щасливе подружжя старалося облаштувати затишну кімнату для маленької Майї. Молодша сестра Маргарита тим часом залишалася з мамою в колишньому будинку.

Рашисти засипали мирне місто снарядами. Вибухи, руйнування, пожежі, плачі. Елла з Майєю перебралась до будинку матері, під яким великий підвал – вміщав до сімдесяти осіб. У ньому без газу, світла та інших зручностей прожили понад місяць. Під час затишшя і коли ще був газ, вибиралися на свіже повітря або по продукти до квартири. Їжу в основному готували на вогні. Всі були позбавлені зв’язку.

Небезпека зростала. На вулицях бродять озброєні російські солдати. Сестрам залишатися ставало ризикованіше. Могли рашисти дізнатися, що чоловік старшої Елли Ігор – боєць незламного «Азову», в ньому служить наречений молодшої Маргарити. Жити під постійним страхом та обстрілами з маленькою дитиною ставало нестерпно. На слух розрізняли, що прилітає.

І сестри надумали залишити Маріуполь. Але куди чи до кого податися? Не знали адреси і чи хтось їх прийме. Ці питання для них були другорядними. Аби подалі від війни, «рускава міра». Налаштували себе на найгірше – їдуть не на курорт. Виручили волонтери, друзі чоловіка, який з «Азовом» не здавався. Вони провезли їх через десяток ворожих блокпостів. На кожному окупанти принижували, обшукували авто, сумки, навіть дитячі речі, відбирали телефони… Довкола точилися жорстокі бої.

Тиждень добиралися до Самбора. Тут знову ж на поміч прийшли місцеві волонтери. Так після ще кількох переселень сестри опинилися у сім’ї Кічурків.

…Тихо плила розмова. Відчувалося, що Елла Краснобриж змирилася з викликом долі. Ніби, як на перший погляд, спокійно повідомила, що її чоловік Ігор загинув під завалами «Азовсталі», тепер це їй якось заради майбутнього маленької донечки треба підтвердити. А ось нареченому Маргарити Шаповалової вдалося вибратися з пекла. Де він та що з ним, наразі невідомо. Як і з мамою. Вона передумала їхати на спокійну, мирну й приязну Львівщину. На вмовляння та роздуми не було часу. Вірить – дочекається перемоги, дітей, щоб знову, як і до злощасного 24 лютого, бути разом.

Микола Сенейко

Схожі новини