…А новонароджену теличку назвали Джавелінкою

Михайло Травецький зі села Красляни, що неподалік Прилук, – ветеринар за фахом (до речі, у п’ятому поколінні!). Він майже п’ять років працював на фермах Великобританії. Однак повернувся додому і заснував власне господарство.

Починав із п’яти корівок. Нині вже має 15-ть, а також кілька теляток, бичків.

Перед тим, як потрапити у Красля­ни, чоловік багато разів переїжджав. Розповідає, що 90 відсотків своїх під­опічних забрав із вантажівки, яка вез­ла їх на бійню.

Мета пана Михайла – віднайти ге­нетику справжніх українських корів, котрі дають дуже смачне молоко. Найкращою вважає сіру українську породу. Її представницю привіз із Ас­канії Нової. Ентузіаст хоче створити кріобанк вітчизняних тварин і відро­дити генетику 50–70 років ХХ століт­тя.

Його мрія – зробити так, аби ві­тчизняні ґазди змогли успішно конку­рувати з європейськими. Тож власним прикладом показує, що фермерство – справа прибуткова.

Військові дії стали неабияким ви­пробовування для Михайла Травець­кого. Зокрема, місяць тому довелося працювати без електрики. Свого часу запасся бензином, відтак запустив генератор, який забезпечував подачу струму для напування й доїння тварин. Усе отримане молоко перепускає че­рез сепаратор.

Минулого місяця на фермі розтели­лася корова Марічка – представниця української білоголової породи, котра вже фактично зникла. Народила донь­ку від бика сірої української породи Велеса. Михайло назвав теличку Джа­велінкою (за аналогією зі сучасною зброєю). Спочатку годував її зі соски маминим молоком.

Нещодавно ґазда провів рекон­струкцію приміщень. Облаштував під­мостки, аби тварини не лежали на бе­тоні. Тепер їм комфортно відпочивати.

Зі збутом продукції проблем не­має. У село приїхало багато біженців, тож молоком забезпечує всіх охочих. Крім того, розвозить білопінну рідину на блокпости, представникам теробо­рони, ЗСУ.

Тим часом із кормами сутужно, адже у найближчих селах дороги роз­биті і мости зірвані. Однак завдяки фі­нансовій допомозі міжнародної орга­нізації Slow Food вдалося більш-менш запастись необхідною поживою.

До речі, окрім ВРХ, на фермі є й кури, які несуть різнокольорові яйця – зелені, червоні, рожеві, сірі, блакитні. На Ве­ликдень уже були готові крашанки – на­віть не довелося розмальовувати.

Також чоловік завів чубарок м’ясо-молочної породи, бройлерів, індиків. У найближчих планах – придбати по­росят, зокрема, гібридів мангалиці з дюрком. Незважаючи на складні умо­ви, фермер нарощує потужності, хоче, аби всі морозильні камери були запо­внені м’ясом.

Трудитися доводиться з п’ятої го­дини ранку до десятої вечора. Без свят та вихідних. У нього є свій фронт, який не менш важливий, ніж той, що на сході та півдні держави.

Читайте також: «Перед садінням картоплю зігріваю хатнім теплом...»