Передплата 2024 «Добрий господар»

Після фізичної роботи береться за пензлик

Автор створює свої полотна тільки в одному ек­земплярі

Таланти народжуються не лише у столицях або великих міс­тах, а й «глибинках». Підтвердження цього – творчий шлях Во­лодимира Ріпи зі села Коровинців, що у Роменському районі. Він – самоук, який протоптав стежку у мистецтві без жодних інститутів та училищ. Сьогодні радо проводить екскурсію по своєму власноруч збудованому двоповерховому будинку, де ледь не на кожній стіні оживають пейзажі різних пір року, на­тюрморти, перенесені на полотно фрагменти кінострічок.

Писати картини чоловік почав 2019 року. Нині в доробку автора їх налічу­ється 88.

Після закінчення місцевої школи Володимир Микола­йович служив в армії. Відтак вчився в Сумському техучили­щі №18, працював на Сумсько­му заводі РТВ. Одружившись, разом із дружиною Антоніною повернулися в село, де звели оселю, виховали двох дітей – Наталю та Дмитра – і вже діжда­лись онука.

Водночас пана Володимира знають у рідному селі як хоро­шого майстра, що не сидить без діла жодної хвилини.

– Ще з дитинства у мене пальці не заживали, постійно щось виготовляв із дерева, – розповідає чоловік. – Трудився у ремонтно-будівельній бригаді – перекривав дахи шифером, встановлював огорожі, виго­товляв із крихти пам’ятники...

Якогось моменту мені за­хотілось більш професійно на­вчитись обробляти деревину. Тож пішов у колгоспну столярну майстерню, – пригадує герой нашої розповіді. – Набувши на­вичок та знань, міг працювати за фахом. Та оскільки платня була мізерною, то подався на заробітки за кордон.

Там теж додалося досві­ду. Відтак після повернення додому суттєво розширив асортимент своїх послуг – ви­готовляв альтанки, гойдалки, дашки до колодязів, що ставали справжньою окрасою обійсть.

– Як вдається після важко­го фізично дня писати карти­ни? – запитую.

– Дуже легко, – говорить умілець. – Працюючи, обду­мую майбутній сюжет. Хочеть­ся швидше закінчити роботу та сісти за мольберт. Саме за ним відпочиваю. Малювати можу по кілька годин. Іноді вночі проки­даюся й беруся за пензлик.

До речі, автор створює свої полотна тільки в одному ек­земплярі. Повторно не малює навіть на прохання замовників.

«Серед моїх фаворитів є професійні художники: Віктор Юшкевич, Микола Пимоненко, патріарх живопису Сергій Ва­сильківський, Юрій Журко і са­моук Юрій Пацан. Всі вони пи­сали і пишуть сільський пейзаж, що мені дуже до душі, – розпо­відає Володимир Миколайович. – От зараз хочеться намалюва­ти справжню українську кали­ну. Також маю намір зобрази­ти міський краєвид. Для цього треба їхати до міста, але бракує часу».

До матеріалу, з яким працює, художник ставиться дуже при­скіпливо. Полотно для майбут­ньої картини купує домоткане, сам його ґрунтує, натягує на підрамник. Рамочки теж влас­ного виробництва. Фарби, пен­злики та лак замовляє через Інтернет у вже перевірених ма­газинах.

Ідеї майбутніх творів обдаро­ваний чоловік черпає з навко­лишньої природи. Вільної хви­лини йде до лісу, мандрує лугом і дорогою обов’язково зустріне щось цікаве.

2021 року Володимир Ріпа заслужено став перемож­цем мистецької премії імені Н. М. Кизенка та встиг влитися до когорти знаних художників району. Влітку у Коровинському центрі культури і дозвілля від­булися дві його персональні ви­ставки.

Але на цьому митець не зби­рається зупинятись. Попереду у нього ще багато задумів та ідей.

Тетяна Ярмоленко

Читайте також: «Жодна моя свічка не схожа на іншу»

Схожі новини