«Для безхатьків головне не їжа та одяг, з такими людьми потрібно спілкуватися»

Генерал поліції, експерший заступник Голови Нацполіції України та ексректор Одеського університету МВС В’ячеслав Аброськін поділився у соцмережах розповіддю про те, що ухвалив рішення допомогти бездомному 36-річному Сергію повернутися до нормального людського життя. Знаю безліч волонтерів, які від щирого серця допомагають безхатькам, але нечасто цим людям вдається «вирватись» з вулиці… Я зателефонувала пану Аброськіну, аби розпитати його про цю життєву історію. Він, як відомо, багато років брав участь у розкритті важких злочинів, усі ці роки вивчає досвід звільнення окупованих територій різних країн світу, і цей «соціальний проєкт», явно, не його профіль. Чому вирішив витягнути з вулиці молодого чоловіка? Що треба робити, аби бездомна людина дослухалася до твоїх порад?

Є такий відомий вислів: «Той, хто врятує одне життя, врятує весь світ…»

Ось один із постів пана Аброськіна у Фейсбуці:

- Жовтень 2021 р. Минуло майже три тижні, як я ухвалив рішення допомогти Сергію. Зовні той безхатько за ці дні дуже змінився, але потрібно з ним багато працювати, щоб він – Мауглі XXI століття, знову зміг жити серед звичайних людей. Спілкуючись з ним щодня, починаєш розуміти, як складно дитині з дитячого будинку для сиріт стати людиною. А Сергій пройшов майже крізь пекло, після того, як його покинула мати. З 19 до 26 років його тримали у закритому психдиспансері, а потім викинули на вулицю… Маю надію, що він використає цю можливість і зможе звикнути жити нормальним життям.

Історія колишнього безхатька дійсно вражає. У дитячому будинку, що в Одеській області, Сергія не навчили ні читати, ні писати… В інтернаті над вихованцями жорстоко знущалися. Рідних та близьких у чоловіка не має. Жив він на вулиці десять років! Перше, що треба було зробити – помити його, підстригти та переодягнути. Наступний крок – зробити паспорт України…

- Пане В’ячеславе, а як ви познайомилися з Сергієм?

- Спершу я познайомився не з ним. Я працював в університеті внутрішніх справ в Одесі. Щодня ходив на роботу пішки через парк ім.Т.Шевченка. Звернув увагу на безхатька, який постійно ночував на лавці. Я розпитав його, що з ним сталося, чому не хоче нічого змінювати? Але він повторював, що таке життя його влаштовує. Пригадую, в той час були складні погодні умови. Бачу, його немає на тій лавці один день, другий, третій, десятий. Потім я його знайшов. У морзі. Він просто замерз…

Пізніше з’явилась на одній з тих лавок нова людина - Сергій. Ми спілкувалися. Він деколи грошей просив. Проводив мене до університету. Розповідав, що він з інтернату. Мати кинула його, коли він був зовсім маленьким. До 14 років жив в одному інтернаті, потім до 18 років - в іншому. Далі його відправили у спеціальний інтернат для людей з вадами психічного розвитку. І там він був до 27 років. Потім його звідти «пульнули». І він опинився на вулиці…

- Його історія показова. Думаю, це далеко непоодинокий випадок, коли сирота опиняється на вулиці…

- За законом має бути так: після того, як людині виповнюється 18 років, і вона виходить з інтернату, має отримати житлову площу. Але ніхто йому її не дав. Я побачив, що він намагається щось змінити у житті. Ми його відмили, підстригли. Я дав йому свій одяг. Прилаштував працювати біля університету. Він прибирав тротуари. Коли я виїжджав з Одеси, знайшов йому місце у монастирі. Там він займається господарською діяльністю. На сьогодні він там. Йому платять гроші за роботу. Він отримує їжу чотири рази на день. У нього є своя кімната. Нормальні умови. Я з ним постійно підтримую зв'язок. Майже щотижня з ним зустрічаюся. Одяг йому даю. Але найголовніше, що з ним постійно треба розмовляти!

- Він зловживав алкоголем?

- На сьогодні він вже третій місяць не зловживає алкоголем. У нас є домовленість: якщо він зловживатиме алкоголем, я перестану з ним спілкуватися. Він тримається.

- В Україні є дуже багато волонтерів, які роками допомагають бездомним – їжею, одягом. Але вони продовжують жити на вулиці. Чому?

- Найголовніше у цій ситуації не їжа та одяг, з такими людьми потрібно постійно спілкуватися. Щоб бездомний розумів: є людина, яка піклується про нього, яка постійно його скеровує. Я Сергієві подарував телефон, він телефонує мені, пише.

- Почула від однієї бездомної жінки у Львові, що вона не хоче ходити в нічліжку, бо ті, хто там ночує, дуже агресивні. Але ж до кожного безхатька волонтера не приставиш…

- Мають бути створені соціальні Центри, у яких будуть працювати люди, які б знаходили підхід до кожного. Майже у кожного з них складна доля. Їх треба навчати елементарних побутових речей. Звернув увагу, декілька днів мене не було, а коли приїхав, Сергій знову в брудному одязі. Запитую: «Що таке, чому за собою не стежиш?». Він каже: «Цілий день туди-сюди, лінь переодягатися». Ми поспілкувалися, і вже є позитивні зміни. Про них постійно треба турбуватися.

- А для чого це вам? Це, м’яко кажучи, не ваш профіль.

- Я багато років займався розкриттям важких злочинів. Таких випадків, як зустрічі з безхатьками, мав дуже багато! Навіть у Криму ми допомагали жінці повернутися до нормального життя (Пан Аброськін родом з Севастополя. – Авт.). Роботу їй дали. А через деякий час вона прийшла і каже: «Відпустіть мене. Я більше жити так не можу». Вона сказала, що на вулиці себе краще почуває. Простіше. Ми її привели у порядок, вона мала гарний вигляд. Але повернулась до свого звичного життя. Потім замерзла на вулиці…

- А що може чекати на Сергія у перспективі?

- Я для себе поставив мету, щоб він рік пробув у монастирі. Попрацював. А потім треба буде шукати йому іншу роботу, житло. Це вже наступні кроки.

- А чим він вас все-таки зачепив, що ви вирішили йому допомогти?

- Я з ним півроку щодня спілкувався. Він розповідав, як жив в інтернаті, як над ним знущались. Як переводили з одного інтернату в інший. Розповідав про ставлення працівників інтернату до вихованців. Воно було дуже поганим. Він не одразу про це почав говорити... Але побачив, що я до нього ставлюся по-іншому, ніж деякі люди. Це все відбувалося потихеньку. До речі, була телепрограма про цей інтернат. Директора притягнули до кримінальної відповідальності. Усі факти знущань були підтверджені. На сьогодні є державна програма з реформування дитячих будинків у приватні будинки сімейного типу. Але і там зустрічаються факти не кращі, ніж у державних. Все залежить від людей…

Читайте також: «За травмовану ногу запропонували компенсацію - процедуру ламінування вій за 800 гривень...»