Підкорює бездоріжжя на саморобних всюдиходах

Мешканець селища Мане­вичі Віталій Савчук — справ­жній підкорювач поліського бездоріжжя. Живе у місцині, де болота та сніги стають неабияким випробуванням для місцевого люду. Там, де ні ногами пройти, ані вело­сипедом, мотоциклом чи ав­тобусом проїхати, він мчить своїми всюдиходами. По снігу «літає» і річками пливе!

Найперше взявся за модернізацію мотоцикла

Змалку Віталій закохався у техніку. В юності його годі було уявити без мотоцикла «Дніпро». Молодий чоловік чаклував над ним по-особливому, оснастив­ши додатковою комплектацією.

— Я встановив на транспорт­ному засобі 32-літровий бак, два кофри по боках, щоб виста­чало пального на далекі відста­ні, — розповідає. — Дуже любив подорожувати з рівненськими друзями. Ми завжди брали на­мети, їжу, одяг… Мені пощасти­ло взяти участь у байкерських фестивалях в Одесі та Мінську. «Намотав» на своєму «конику» не одну тисячу кілометрів.

Пан Віталій закінчив факуль­тет лісового господарства Ки­ївського національного аграр­ного університету. Проте життя не пов’язав зі спеціальністю, бо захотів присвятити себе сто­лярній справі. Виготовляє чу­дові альтанки, двері, столи. А ще у нього замовляють човни. Хоча чоловік і сам має кілька човнів із двигунами, проте та­кож користується дерев’яними (бо любить рибалити на озері Люб’язь).

Умілець обзавівся унікальни­ми інструментами, заводськи­ми верстатами та пристроями, які змайстрував власноруч. Cконструював декілька видів найрідкісніших мініпилорам, що стали його незамінними по­мічниками у роботі. Крім того, захоплюється виготовленням мисливських ножів, котрі вра­жають своєю міцністю і стійкіс­тю до зносу.

На снігоході долав півтораметрові замети

Коли хурделиця замела се­лище та весь транспорт за­вмер, виявилося, що навіть така негода не змусить пана Віталія сидіти вдома. На своєму міні-снігоході без проблем їздив не лише вулицями Маневич, а й до лісу, долаючи півтораметрові замети. Майстер часто чіпляв до транспортного засобу само­робні сани, садив на них дітей і катав із вітерцем.

— Свого часу я мріяв чимось дообладнати мотоцикла, щоб їздити по снігу, — розповідає наш співрозмовник. — Проте якось не випадало цим зайнятися. Згодом натрапив на таку ідею в Інтернеті і знову за­горівся бажанням. Готовими деталями я не користувався. З пластику та металу виготовив каркас, лижі, гусениці. Двигун поставив зі старого бензоге­нератора. Взимку снігоход не раз виручав мене. Одного літра бензину вистачало, щоб їздити протягом 40 хвилин. Конструк­ція легко складається, має не­великі габарити, що спрощує її використання.

Каракат пливе, мов катер по хвилях

Навіть весняна повінь не в силі обмежити поїздки Віталія по важкопрохідних ділянках лісу чи пересічної місцевості. Бо ж він уже пересів на триколісний каракат. Це такий собі всюдихід на великих колесах, який пли­ве по багнюці, річках та озерах, мов катер по хвилях. Згаданим винаходом захоплюються не тільки місцеві байкери, а й лісів­ники, рибалки, мисливці, люби­телі гострих відчуттів.

— Одного разу я запланував сконструювати транспортний засіб, щоб пішки не ходити по болотах, плавнях, канавах, тря­совинах, — продовжує розмову майстер. — Знайшовши в Інтер­неті креслення караката, взяв­ся до справи. «Ліпив» його із того, що було під руками. Раму та кермо взяв зі старого мото­цикла, колеса — від автомобіля КрАЗ. З ними довелося добря­че поморочитися. Маса самої шини становить 120 кілограмів. Аби зменшити вагу до 30−40 кі­лограмів, я впродовж півтора місяця зрізав протектор канце­лярським ножем.

Цей каракат називають чемпіоном по прохідності. Він успішно пересувається без­доріжжям, легко форсує водні перешкоди. Споживає така тех­ніка в середньому 20 літрів бен­зину на 100 кілометрів.

— До речі, для згаданого всю­дихода я спеціально виготовив плуга і ще деяке навісне облад­нання, — зізнався пан Віталій. — Але потім вирішив, що це вже занадто. Не варто перетворю­вати каракат на сільгосптехніку.

Проте причіп таки зробив. І в умовах весняного бездоріжжя мені доводиться підвозити де­ревину, дошки або інший жит­тєво необхідний вантаж. Також катаюся на своєму всюдиході, їжджу у ліс. І відчуваю, що вже мені цього замало. Хочеться ви­готовити щось складніше.