До ювілею корифея школи термометрії у Львівській політехніці Богдана Стадника

Місце народження ювіляра, безперечно, мало вплив на формування його особистості. Богдан Стадник народився 1 червня 1936 року у мальовничому селі Гірне Стрийського району на Львівщині (документальна згадка походить із 1472 року), що межує з примхливою, гірського походження річкою Стрий.

Народився у багатодітній родині, тож знав ціну хлібові, праці. Після закінчення місцевої семирічки (1943 — 1950 рр.) продовжував здобувати середню освіту за десятки кілометрів від дому, у м. Сколе.

Крім прикарпатських краєвидів, великий вплив мала на Богдана й атмосфера рідного села. Насамперед діяльність відомого сподвижника на громадській ниві, чудового архітектора та фундатора низки товариств Василя Нагірного, який входив до складу директорів Товариства «Народна Торгівля», був серед засновників товариства руських ремісників «Зоря», «Дністер», «Сокіл», «Народна Гостиниця». Протягом 1885 — 1890 років займав посаду головного редактора газети «Батьківщина». 1898 року, спільно з Іваном Трушем, Михайлом Грушевським та Юліаном Панькевичем заснував «Товариство для розвою руської штуки» і став його головою. У 1907 році у Львові створив товариство українських робітників «Сила», яке також очолив. Однак найбільше сил він витрачав на професійну діяльність як архітектор, розробив майже 200 проектів церков. Кожна четверта церква в Галичині була збудована за його проектом. Виховало село й Романа Залозецького — одного із засновників Українського технічного товариства та його пресового органу «Технічні Вісті», приватної «Торгівельної школи Просвіти» для навчання працівників українського кооперативного руху. Тож було з кого, поза родиною, брати приклад.

Після закінчення середньої школи у 1953 році поступив на престижний радіотехнічний факультет Львівського політехнічного інституту (за конкурсу сім осіб на одне місце). Пощастило на добрих учителів, які не лише прищеплювали фахові знання, а й сприяли утвердженню людських якостей — співчутливості, готовності допомогти потребуючому, націленості на отримання позитивного результату. Серед них з приємністю згадує проф. Юрія Величка та доц. Володимира Кочана, вдячний за слушні поради і доброзичливість старшому на кілька років колезі Феодосію Гриневичу, згодом академікові, провідному науковцеві Інституту електродинаміки А Н України. 1958 року закінчив інститут і був скерований Львівським раднаргоспом на роботу в окреме конструкторське бюро при заводі «Львівприлад».

З першим місцем праці пощастило: тут знайшов однодумців — Володимира Лаха, Серафима Павловича, Володимира Осінчука, згодом Романа Бичківського та Петра Столярчука (з філософського погляду, ніщо випадково не відбувається — на всьому є печать Вселенського Розуму). Згуртована креативна молодь створила ядро НВО «Термоприлад» — організації виняткової, як на ті часи за своєю доброзичливістю, розумінням свого покликання, національною самосвідомістю працівників. Мабуть, у другій половині ХХ сторіччя небагато було виробничих організацій з такою кількістю висококваліфікованих наукових кадрів.

До речі, технічні знання молодих спеціалістів були значно вищі від знань тодішніх «привезених» працівників заводу. Переважна більшість молодих фахівців закінчила «Львівську політехніку» за спеціальністю «Електричні та неелектричні вимірювання», де прослухала курс лекцій (до речі, єдиного на той час безпартійного) члена-кореспондента AH СРСР К. Карандєєва — одного із засновників радянської наукової школи з теорії електричних вимірювань і вимірювальних інформаційних систем. Високим технічним знанням молодих спеціалістів сприяв і практично спрямований курс лекцій доц. В. Кочана — одного із засновників української практичної школи вимірювання електричних і неелектричних величин. Ті, хто вчився у цих корифеїв і пройшов за їх рекомендаціями виробничу та технологічну практики на заводах «Манометр» (Москва) і «Світлана» (Ленінград), побудованих у 1930-х роках американцями, той розумів, шо стан вимірювальної техніки в державі визначає прогрес її науки, техніки і виробництва.

Згодом у середовищі самого «Термоприладу» зростають сотні висококваліфікованих спеціалістів з термометрїї — наукових працівників, конструкторів, технологів і робітників, роботи яких є значним внеском в теорію і практику термометрії від наднизьких до надвисоких температур.

Тісні наукові і виробничі відносини в «Термоприладу» склалися з доцентом «Львівської політехніки» В. Кочаном, який погодився стати науковим керівником низки працівників, а згодом до цього процесу долучилися член-кореспондент АН СРСР В Самсонов (Інститут матеріалознавства А Н України в Києві), проф. П. Куліковський (Ташкентський політехнічний інститут) та проф. Н. Ґордов (Всесоюзний науково-дослідний інститут метрології, Ленінград). Перші кандидати наук очолили фактично вже існуючі школи, напрями, окремі вузлові проблемні ділянки термометрії і надали їм нового імпульсу у розвитку. Серед цих перших був і Богдан Стадник. Кандидатську дисертацію захищав у Києві, згодом докторську — в підмосковному Подольську. Розуміючи потребу місцевої Вченої ради щодо захисту наукових робіт у Львові, вже працюючи в політехніці, за сприяння проф. М. О. Гаврилюка реалізував свій задум. На сьогодні в очолюваній ним Вченій раді захищено понад 230 кандидатських та докторських дисертацій. Зокрема, під його безпосереднім керівництвом виконано та успішно захищено 32 кандидатські та 20 докторських дисертацій.

Варто сказати, що на «Термоприладі» працювали однодумці, які любили свою справу й передавали творчі та наукові знання молодим. Атмосфера на «Термоприладі» кристалізувала характер ювіляра, його поведінка була складовою морально-етичного та професійно-орієнтованого клімату об’єднання.

Коли виникла потреба очолити кафедру «Інформаційно-вимірювальної техніки» в Політехніці (1982 рік), то, розуміючи важливість цього завдання, довго не роздумував — дав згоду. Учений не лише зберіг започатковане попередниками, зокрема й щодо видавничої активності (як тут не згадати хоча б фундаментальну та унікальну «Енциклопедію термометрії», ретельно виконану за вагомої участі учня ювіляра — проф. Ярослава Луцика), а й розвинув нові сфери діяльності, приділяючи передовсім увагу розширенню зв’язків із закордонними колегами, оновленню матеріальної бази кафедри через створення нових лабораторій, отримання сучасного обладнання.

За участі проф. Б. Стадника створено нові термоперетворювачі для різних галузей народного господарства та наукових досліджень, серед яких прилади, що використовувалися для вимірювання температури в межах міжнародних проєктів «Вега» та «Фобос». За розробленими конструкціями і технологіями організовано багатосерійне виробництво перетворювачів на Луцькому та Челябінському (8 млн штук приладів на рік) приладобудівних заводах, а також приладів для наукових досліджень у НВО «Термоприлад».

Для ювіляра характерна налаштованість до контактування. Тож коли молодий працівник кафедри Олександр Ришковський, перебуваючи на стажуванні в Німеччині (1987 — 1988 рр.) довідався про можливість широкомасштабної співпраці з Технічним Університетом Ільменау і поінформував про це проф. Стадника, той не вагався ні хвилини. За першої ж нагоди проф. Стадник та доц. Ришковський вирушили до Ільменау. Було налагоджено тісні контакти з керівниками кафедр Інституту вимірювань та сенсорних технологій Технічного університету Ільменау доц. Франком Бернхардом та проф. Ґердом Йєґером. У підписаній угоді про співпрацю була вписана дуже важлива стаття про можливість однорічного навчання студентів-п'ятикурсників, які, крім того, самостійно виконували дослідження в межах теми дипломної роботи. Сформовані взаємоузгоджені та інтегровані навчальні плани забезпечили можливість отримання двох дипломів — українського та німецького, створили умови для комфортного перебування на європейському ринку праці.

Завдяки співпраці з фірмою SIOS (науковим керівником якої є професор Ґ. Йєґер) — одним із провідних науково-виробничих підприємств світового рівня, що займається повним циклом розробки, проєктування, виготовлення та супроводження прецизійної нановимірювальної апаратури, зокрема нановимірювальних та нанопозиціювальних машин, вимірювачів шорcтості гладких поверхонь тощо, кафедра поповнилася новим структурним підрозділом — лабораторією прецизійної вимірювальної техніки у нанотехнологіях.

Та на цьому вчений не зупинився — знову спрацювала, як зазначила генеральний представник фірми IFM Electronic пані Каміла Машкова, харизма професора. Фірма безоплатно передала кафедрі низку найсучасніших промислових сенсорів і спеціального програмного забезпечення, планується створення спеціалізованої навчальної лабораторії.

Розвивається успішна співпраця з німецьким голдингом Leoni, що забезпечує розуміння процесу побудови кабельної мережі автомобіля. У створеній навчальній лабораторії студенти набувають навичок інсталювання та обслуговування ультразвукового зварювального, монтажного та контрольного обладнання. Провідна компанія напівпровідникової промисловості «Сайпрес семікондактор Україна» також відкрила лабораторію віртуальних вимірювальних засобів та програмування.

Доклався проф. Стадник й до надзвичайно активної (ось уже майже 30-річної) безпрецедентної співпраці із Закладом метрології та вимірювальних систем факультету електротехніки та інформатики Жешувської політехніки. Це і спільні семінари, наукові праці, обмін студентами, захисти дисертацій, написання спільних підручників, культурологічна взаємодія, яка сприяє взаєморозумінню між нашими народами та країнами.

Ювіляр вміє завойовувати прихильність широкого загалу — молодших колег, керівництва, іноземних колег, підтримати в потрібну хвилину, сказати добре слово, виявити уважність до жінок. Професорові притаманна цікавість до життя в усіх його багатогранних проявах, любов до мандрівок, часто за кермом власного авта. Бажання поділитися з колегами незабутніми враженнями від відвідання історичних та природних пам’яток України, європейських країн спонукають до рухливості. Тому Богдан Іванович, як кажуть, дуже легкий на підйом — швидко підхоплює ініціативні пропозиції, охоче відгукується на нові можливості, любить товариство і виїзди. Для нього характерні обережність і відчайдушність, запальність у співах, почуття гумору. Обов’язкове відвідування знакових для українців місць — поховання М. Вербицького в Млинові, приміщення Української сільськогосподарської академії та Пантеону її професорів у Подєбрадах (Чехія), місця української пам’яті в Празі, Варшаві, Кракові та Перемишлі, могили С. Петлюри в Парижі (ще за часів радянщини!).

Зберігає добру спортивну форму, вміло плекає бджолину общину, щедро ділиться плодами своєї праці з оточенням, а оптимістичне налаштування до життя, християнська філософія, зосередженість на Вічному допомагають йому долати непрості, а почасти й трагічні життєві моменти.

Тож з роси і води Вам, Пане Богдане! На многая і благая літа!

Орест Івахів