Понад сто років тому тут відпочивала вся Європа...

Що Пустомити можуть показати туристам? Це маленьке компактне містечко розташоване на відстані 19 км від Львова. Воно є наймолодшим містом Галичини, оскільки ще до 1988 року мало статус селища міського типу. Як місту, йому виповниться лише 32 роки. Хоча перша архівна згадка про Пустомити датується 1441 роком.

Із історичних місць, що тут залишилися, — палац, парк і сірчане джерело.

Наприкінці XIX століття за­вдяки джерелу сірчаної води містечко було курортом. Тодіш­ній його власник, угорець Лон­гін Дунка, збудував тут перший санаторій біля Львова, який мав міжнародне значення. На відпочинок та лікування сюди з’їжджалися французи, італійці, німці, угорці та англійці.

Зараз місцева влада та ак­тивісти планують впорядкува­ти територію довкола джерела і перетворити її на рекреацій­ну зону. Журналістка «ВЗ» озна­йомилася з туристичними маршрутами Пустомитівщини у супроводі депутата Пусто­митівської міськради Андрія Жидачека.

Перша локація — ландшаф­тний парк в англійському стилі, висаджений у ХІХ столітті у самі­сінькому центрі Пустомитів, що нині є пам’яткою садово-парко­вого мистецтва місцевого зна­чення. Коли у 1890-х роках тут працював санаторій, парк мав площу 12 га, зараз — 3,5 га. Було багато здогадок, що парк поса­дили масони. Виглядає, що так, бо у парку було три алеї, які, мов три долі, сходилися в центрі цієї території. Улітку вночі за хоро­шої погоди, коли зорі добре ви­дно, можна було роздивитися, що кожне зі старих дерев поса­джене під певною зіркою… На тому місці, де зараз стоїть елек­трична підстанція, колись, згід­но з описами, була статуя верш­ника з факелом. Запалювали факел у вершника і таким чином освітлювали територію біля па­лацу. Полум’я факела відбива­лося у численних дзеркалах, по­вішаних на деревах. Звичайно, це було не таке яскраве світло, як сучасне, але на ті часи його було цілком достатньо, щоб освітити територію біля палацу.

У парку розташований палац, в якому колись був санаторій. Зараз палац стоїть закритий, донедавна тут функціонували різні державні установи. Піс­ля першого власника, Лонгіна Дунки, власники палацу постій­но змінювалися. За 100 років змінилося понад 11 власників. Останнім був Львівський іпотеч­ний банк, який за борги забрав палац собі. Зведений у стилі піз­нього класицизму, палац тричі зазнав пожеж і тричі був перебу­дований. Коли прийшли радян­ські «визволителі», тут добуду­вали колони і фасад. Привезли дві статуї левів. Ще двох левів, які тут були, забрав покійний ди­ректор Львівської національної галереї мистецтв Борис Воз­ницький в Олеський замок. Нині вони при вході в Олеський замок зустрічають туристів. «Ці леви — не пустомитівські, — розповідає Андрій Жидачек. — Сюди їх пе­ревезли зі села Семенівки, яке тепер входить у Пустомитівську ОТГ. Колись ці статуї прикраша­ли вхід до тамтешньої панської читальні. Семенівка — це було панське село, і там була читаль­ня. Вона згоріла і левів перевез­ли до Пустомитівського палацу. Потім Борис Возницький пере­віз їх до Олеського замку».

Тепер про санаторій, який у 1890-х роках був у палаці. Один із братів-угорців Дунків, які були на той час власниками палацу, зробили аналіз води з джерела. І з’ясувалося, що вода має такі ж властивості, як і вода у Вели­кому Любені чи Східниці. У під­валах палацу були процедурні кабінети. На першому поверсі розташовувалися кімнати від­починку, а третій поверх був від­ведений під готель, де зупиня­лися гості з усієї Європи. Уже 1989 року сюди приїжджав ві­домий професор Володимир Козявкін, хотів взяти землю в оренду, щоб відкрити санато­рій. Але отримав відмову і поїхав у Трускавець, де йому дали земельну ділянку під санаторій.

Нині джерело сірчаної води вже трішки окультурили. А ще донедавна це був просто фон­тан, який бив з-під землі. На­ближаємося до джерела, відчу­вається сірчаний запах. Вода з джерела тече в річку Ставчанку, зі Ставчанки — в Дністер, з Дні­стра — у Чорне море. Тутешні активісти ще десять років тому мали ідею зробити тут джере­ло «Пустомитівське чудо», як у Раковці. Нині уся територія до­вкола джерела, згідно з гене­ральним планом Пустомитів, відведена під рекреацію. Треба розробляти проєкт і шукати ін­вестора. Три роки тому місцеві жителі розробили проєкт візу­алізації відпочинкової зони те­риторії довкола річки Ставчан­ки — з доріжками, лавочками, освітленням. Торік подавали цей проєкт на конкурс мікропроєк­тів у Львівську обласну раду, але він, на жаль, не пройшов.

Колись довкола джерела були панські угіддя. І пан не дозволяв жителям сусіднього села Лісне­вичів (нині воно входить до скла­ду Пустомитів) пасти тут корів. Був скандал. Селяни подавали на пана до польського суду, і суд до­зволив їм пасти корів. Кожні де­сять років власники Пустомитів мінялися. Згідно із місцевою ле­гендою, дочка одного з панів у часи Першої світової війни пото­нула на тутешніх болотах. Її на­речений прилетів літаком, і вона, біжучи до нього через долину, за­грузла в трясовині.

Нині проєкт на реконструкцію палацу майже готовий. На пер­шому поверсі мають намір об­лаштувати музей Пустомитів на другому — молодіжний центр, коворкінг. Реконструкцію парку зробили три роки тому за 4 млн грн з Державного фонду рекон­струкції та розвитку (ДФРР) і за співфінансування міського бю­джету Пустомитів (1 млн грн). Відновили доріжки, освітлен­ня, встановили лавочки, дитячі майданчики.

Про плани з розвитку туриз­му на території Пустомитів нам розповів голова Пустомитів­ської ОТГ Олег Серняк: «Під час ремонту центральної дороги провели велодоріжку, тому хо­чемо напрацювати веломарш­рути нашим містом та їхнє озна­кування. Наступний пункт — це джерело. Хочемо напрацюва­ти проєкт, який би зробив його окрасою нашого міста. Також маємо на нашій території На­варійське озеро, туристичний потенціал якого хотілося б теж розвинути. Правда, зараз наші сили зосереджені на тому, щоб відстояти землі довкола озе­ра, щоб вони не були роздані. А вже після того зможемо розви­нути простір для відпочинку гро­мадськості. Також хочемо шука­ти інвестора, який би збудував реабілітаційно-відпочинковий комплекс, пов’язаний зі сірча­ною водою. Ми для цього від­вели земельну ділянку площею близько семи гектарів саме в центрі міста. Але це довга пер­спектива, до якої ми зможе­мо повернутися, мабуть, через 5−10 років. Одне слово, має­мо непочатий край роботи. Але зараз більше уваги приділяємо освіті, медицині… Думаємо про каналізування. А вже коли роз­беремося з цими питаннями, то і про туризм подумаємо. Бо ту­рист не поїде у засмічені непри­вабливі території…».