Передплата 2024 ВЗ

«Наш музей — данина пам’яті євреям, які жили у Львові і прославили місто на увесь світ»

При Всеукраїнському єврейському благодійному фонді «Хесед-Ар'є» діє унікальний Музей «Слідами галицьких євреїв»

З цієї кімнати Музей “Слідами галицьких євреїв” розпочав свою історію. Фото автора
З цієї кімнати Музей “Слідами галицьких євреїв” розпочав свою історію. Фото автора

А знаєте, хто написав пісню, що стала неофіційним гімном Львова, «Тілько ві Львові»? (Уперше її заспівали польською). Автори пісні — львів’яни єврейського походження, а справжня назва цього львівського гімну — Lwоw jest jeden na swiecie («Львів на світі один»). Слова написав Емануель Шлехтер, музику — Генрик Варс. І створили єврейські хлопці цей шедевр до фільму «Волоцюги», що вийшов на екрани 1939 року. Саме у ньому пісня «Тілько ві Львові» зазвучала вперше! Про Емануеля Шлехтера, Генрика Варса, перших виконавців пісні Щепка і Тонька (Казімєж Вайда і Генрик Фоґельфенґер) та багатьох інших євреїв, які народилися чи якийсь час жили у місті Лева, але стали відомими на увесь світ, я довідалася під час екскурсії у Музеї «Слідами галицьких євреїв», створеному при Всеукраїнському єврейському благодійному фонді «Хесед-Ар'є».

За словами керівни­ці Музею «Слідами га­лицьких євреїв» Ольги Лідовської, музей був заснова­ний спочатку лише в одній кім­наті на першому поверсі, а на­передодні ковіду їх «підвищили до другого поверху». «Наш му­зей — це данина пам’яті тим єв­реям, що жили тут у всі часи — від початку заснування Львова до наших днів», — сказала Ольга Лідовська.

Ще до ковіду екскурсію пані Ольга проводила лише в од­ній кімнатці, яку пообіцяла нам показати після своєї розпові­ді. Там експонати, які протягом 20 років існування музею зби­рали гуртом. Тепер інформа­ційна частина винесена за межі цієї кімнати, тож ми мали мож­ливість почути цікаву розповідь про життя галицьких євреїв у різні часи.

Екскурсію пані Ольга розпо­чала з мапи «100 адрес єврей­ського Львова».

Не буду переповідати про усі будівлі, в яких колись жили чи молилися євреї. Не всі, звісно, збереглися до наших днів… На одному зі стендів — фотогра­фії письменників та акторів, що жили і творили на території Гали­чини. На чільному місці фотогра­фія однієї з найвідоміших актрис свого часу, Елізабет Берґнер, яка народилася у Дрогобичі і яку у 30-х роках минулого століт­тя називали обличчям Берліна. Стала першою голлівудською акторкою, яка народилася на Га­личині. Її мама давно мешкала у Відні, але перед пологами приїхала у Дрогобич, бо вважала, що кращої акушерки, ніж у Дро­гобичі, немає ніде у світі…

Багато віків налічує істо­рія євреїв Львова. Перші представники єврейської громади з’явилися тут ще за ча­сів Лева Даниловича, у середи­ні ХІІІ століття. У другій половині ХІV століття у Львові виникли дві єврейські громади. Громада єв­реїв середмістя та громада єв­реїв передмістя розвивалися окремо аж до початку ХІХ сто­ліття, поки ці громади не були об’єднані австрійською владою в одну.

Перед Першою світовою війною та у міжвоєнний пері­од (1920−1939) євреї станови­ли близько третини населення Львова. Серед них були юрис­ти, економісти, письменники, художники, лікарі, архітектори… Перед Другою світовою війною представники єврейської гро­мади відігравали значну роль у житті міста Лева. Тут досі сто­ять будинки, спроєктовані ар­хітекторами-євреями, а деякі фабрики, засновані підприєм­цями-євреями, ще й досі пра­цюють у місті.

Мабуть, багато хто з нас ба­чив ресторацію Бачевських у са­місінькому центрі Львова. Хто ж такі ці Бачевські? Юзеф Адам Бачевський — король горілчаної імперії, піонер маркетингу, ав­тор світового бренду, що родом зі Львова. Понад 200 років тому поблизу міста галицький єврей Лейба Бачелес відкрив невели­ку гуральню, чим розпочав істо­рію бренду «Бачевських».

У ті часи у Галичині існували правила, згідно з якими селя­ни були зобов’язані викуповува­ти певну кількість горілки на рік. Якщо ж у них не було грошей, то мали відпрацювати її вартість. Саме ці правила допомогли Ба­челесу заробити стартовий ка­пітал. І вже у 1782 році на вули­ці Яґєллонській (нині — Гнатюка) чоловік відкрив власну фабрику з виробництва алкоголю. Лей­ба намагався максимально очи­щати напої від неприємних при­смаку та запаху, притаманних самогону. Фільтрація і додаван­ня настоянок різних трав роби­ли смак напоїв м’якшим, а за­пах більш вишуканим. Його онук Юзеф Адам продовжив спра­ву батька і дідуся — закупив нові технологічні лінії у Франції та Ні­дерландах і побудував нову фа­брику. Він почав експорт львів­ського алкоголю до Франції, Британії, Італії та Німеччини.

Протягом століть життя єв­рейської громади не було без­хмарним, однак найтрагічніші події для львівських євреїв відбу­лися під час Другої світової війни (1939−1944). Зокрема, радян­ська влада проводила репресії проти населення земель, що уві­йшли до складу колишнього со­юзу, а серед них було і чимало євреїв. Згодом почалося масове знищення євреїв на територіях, окупованих німецькими нацис­тами… Після звільнення Львова від нацистів зі 110-тисячної гро­мади євреїв у місті зареєструва­лося лише… 800 осіб.

Ще одним відомим на увесь світ євреєм з Галичини був Бру­но Шульц — художник і пись­менник із Дрогобича. Загинув у «чорний четвер» 19 листопа­да 1942 року, коли в дрогобиць­кому ґетто вбили 265 євреїв. Залишились його розписи, які після війни ніхто не цінував. У розписаному Шульцом будинку жив радянський генерал. Коли у кінці 80-х робили ремонт, роз­писи знайшли. Приїхали ізраїль­тяни, домовились із власниками будинку, викупили частину фре­сок і вивезли до Ізраїлю.

Коли фрески опинились в Із­раїлі у Музеї «Яд-Вашем», це привернуло увагу до творчої спадщини художника в Украї­ні. Про це дізналися на високо­му рівні, й виявилося, що Бруно Шульц — це «наше все», і що за його твори варто боротися. Від­булись переговори, на яких до­мовились, що вивезені фрески п’ятдесят років перебуватимуть в Ізраїлі. А решту фресок Шульца змогли врятувати. У краєзнавчо­му музеї Дрогобича можна поба­чити ті роботи, які дійшли до на­ших днів незнищеними.

Екскурсія Ольги Лідовської – не просто цікава і пізнавальна, а й дуже легка для сприйняття. Про кожного актора, художника, лікаря, архітектора пані Оля розповідала з таким теплом, що здавалося, ніби ці видатні особистості десь зовсім поруч...
Екскурсія Ольги Лідовської – не просто цікава і пізнавальна, а й дуже легка для сприйняття. Про кожного актора, художника, лікаря, архітектора пані Оля розповідала з таким теплом, що здавалося, ніби ці видатні особистості десь зовсім поруч...

Екскурсія Ольги Лідов­ської — не просто цікава і пізнавальна, а й дуже лег­ка для сприйняття. Про кожного актора, художника, лікаря, архі­тектора пані Оля розповідала з таким теплом, що здавалося, ніби ці видатні особистості, які прославили Львів і його околи­ці, десь зовсім поруч… Ось за­раз відчиняться двері, і зайде, до прикладу, Станіслав Лем, про якого у Львові, мабуть, чули всі. Якщо не про нього особис­то, то принаймні про його авто­біографічний «Високий замок». За словами пані Ольги, «Станіс­лава Лема намагаються позба­вити єврейської ідентичності, хоча він походив з родини відо­мих львівських рабинів. Батько був лікарем-отоларингологом, а сам Станіслав був яскравим прикладом львівського єврея ХХ століття. Лем вступив не до престижної політехні­ки, а у менш престижний на той час медичний інститут».

Як єврея Лема мали розстрі­ляти нацисти, але він потрапив у ту групу, яку мали розстріля­ти після обіду. Приїхала німецька знімальна група, трохи посвятку­вали, і нацистам було вже не до того… Станіславу Лему вдалося зробити фальшиві документи, з якими він пережив війну у Льво­ві, а згодом перебрався до Поль­щі. Коли його запитували, чи не хотів би повернутися до Львова, у місто свого дитинства, Станіс­лав Лем відповідав так: «Ні. Це те саме, що повернутися до жінки, яку ти колись кохав, а у неї вже другий чоловік і двоє дітей». Ка­зав, що Львів — це вже інше міс­то, а у ньому — інші люди. І все-таки був момент, коли Лем хотів приїхати до Львова, але щось не склалося…

Знаєте, хто такий Мартін Бу­бер? Він із трирічного віку жив у Львові (тоді Лємберг) і саме у нашому місті сформувався як особистість. Це перший пере­кладач Біблії з арамейської ні­мецькою мовою, людина, яка стояла на межі юдаїзму і христи­янства. Йому пропонували ста­ти першим президентом держа­ви Ізраїль, але він відмовився, а став першим президентом Ака­демії наук Ізраїлю. Бубера 17 разів номінували на Нобелівську премію у галузі миру і галузі лі­тератури, але жодного разу він так її і не отримав…

А потім нас запросили у кім­нату, з якої Музей «Слідами га­лицьких євреїв» розпочав свою історію. Тут і маленький круглий стіл зі старою велюровою ска­тертиною, і друкарська машин­ка, і скрипка, і старий підсвіч­ник, на якому засохли залишки свічки, і картина Фредеріка Клеймана «Після вистави». Зре­штою, не варто описувати ко­жен експонат. Як кажуть: краще один раз побачити…

(Редакція газети «Високий Замок» дякує туристич­ній фірмі «Карпатія-Галич-тур» за організацію цікавої екскурсії).

Схожі новини