«8 із 10 серійних убивць у дитинстві потерпали від фізичного та сексуального насилля»

Олена Шацева з Києва довела у суді, що один з учнів класу цькував її дитину. За булінг у стінах школи суд призначив покарання у вигляді штрафу 3400 грн (плюс судові витрати). Відповідатимуть батьки й за невиконання своїх батьківських обов’язків. Такі судові справи в Україні радше рідкість, хоча про насилля у навчальних закладах батьки говорять часто. На Львівщині скандал вибухнув у Соснівській школі, де принижує і цькує дітей її директорка. Але навіть розголос не змусив педагога визнати свої помилки. Утім, батьки не втрачають надії на те, що вина освітянки буде доведена у суді. 13 травня у Сокальському районному суді відбудеться судове засідання щодо поведінки директорки Соснівської школи Наталії Щербань та складення на неї адмінпротоколу про булінг.

Журналістка «ВЗ» тим часом поспілкувала­ся з київським пси­хіатром-психотерапевтом, науковим керівником Інсти­туту когнітивного моделю­вання Спартаком Субботою — на тему булінгу у навчальних закладах. Як від­різнити «настанови» викладача від цькування? Як батькам по­бороти страх і навчитися захи­щати своїх дітей перед агре­сором? Чому вчителі часто приховують факти насилля у навчальному закладі? Які на­слідки чекатимуть дитину, якщо її роками принижували та зну­щалися з неї?

— Хочу запитати про скан­дал, який стався у Соснів­ській школі, де директорка, як стверджують батьки, зну­щається з учнів. Каже, що це її «настанови», а не булінг… Можете пояснити, що таке булінг і як він відрізняється від «настанов»?

— Людині складно визнати себе винною, якщо доведеться відповідати. Людина, як прави­ло, визнає свою вину тоді, коли впевнена, що це обмежиться тільки осудом… Якщо дитина вдається до суїциду або завдає собі травматичних ушкоджень, конфліктує з оточенням, тобто стає жертвою серйозного бу­лінгу, агресор повинен бути по­караний! Потрібно також зва­жати на вік і освіту людини, яка заперечує булінг. Наприклад, викладач, якому понад 50 років, напевно буде все заперечува­ти, бо у нього світогляд сфор­мований за радянських ча­сів. Такі люди заперечують усе нове. Ніколи у житті не зрозу­міють, що треба відповідати за свої слова. І вважають, що бити дитину — це норма…

— Часто стикаєтеся з ви­падками булінгу, коли вчите­лі застосовують насилля до дітей, або діти — одне до од­ного?

— До мене часто звертають­ся по допомогу батьки, які ба­чили, як викладачі букваль­но знущаються з їхніх дітей. Не стільки фізично, скільки емо­ційно. Вдаються до постійно­го порівняння не на користь учня, постійно нехтують потре­бами дитини, ігнорують її скар­ги. Тобто психологічне насилля — поширене серед викладачів, особливо представників стар­шого покоління. Як із цим впо­ратися? По-перше, зараз все більше і більше батьків стають учасниками груп ювенальної превенції, у яких запобігають, зокрема, психологічному та фі­зичному насиллю у навчаль­них закладах. Ці групи найма­ють спеціальних тренерів, які розповідають вчителям, як по­трібно поводитись у навчально­му процесі, тобто займаються освітою викладачів. Адже чи­мало з них виховують дітей так само, як їх виховували у дитин­стві. Чи здорова це модель по­ведінки?

— І вчителі готові вчитися?

— У більшості випадків — го­тові. Тим, хто не готовий, про­понують змінити місце праці. Жоден нормальний директор не дозволить, щоб у школі пра­цював емоційний ґвалтівник, який калічить не одну дитину, а цілий клас. А для дітей це — трансляція моделі поведінки. Викладач, наприклад, засуджує дитину, і діти підхоплюють це і теж починають засуджувати цю дитину. У свідомості таких дітей формується розуміння того, що ображати інших людей — нор­мально! Особливо, якщо зару­чишся підтримкою сильної лю­дини… У навчальні заклади має бути строгий відбір, зокрема з ідеологічних міркувань. По­трібно завжди ставити питан­ня: «Які методи виховання ви­користовуєте?». Якщо людина відповідає: «Як мене виховува­ли, так і я виховую», це погана стратегія.

— Я бачила відео, де ви розповідали, як вчителька називала зошит однієї з уче­ниць «шматою». Учителі за­звичай усю провину пере­кладають на учнів, мовляв, неслухняні, неакуратні, ро­блять що хочуть…

— Запам'ятайте: як би не по­водилися діти у колективі, якою би там не була атмосфера, при­чиною агресивної поведінки за­вжди є дорослий. Він або тран­слює модель поведінки, яка є прийнятною для нього, і діти її приймають. Або не перешко­джає негативній поведінці з боку інших учнів. Завжди відпо­відальність — на педагогу. Якщо викладач не може контролю­вати свої агресивні позиви, не вміє домовлятися з дітьми, не має правильної методики ви­кладання, не знає, як правиль­но донести до дітей думку, то не повинен працювати на такій по­саді.

— Часто батьки замовчу­ють насилля з боку вчителів, бояться, що ті будуть мсти­ти їхнім дітям. Як поборо­ти страх і навчитися публіч­но говорити про такі шкільні проблеми?

— У жодному разі не можна боятися. Потрібно підготувати колективне звернення. У Києві це практикується. Колективне звернення на ім’я керівництва щодо викладача-агресора по­вністю знімає відповідальність з батьків за подальшу нега­тивну поведінку дітей. Більше того, змушує викладачів змі­нювати місце праці. Викладача у такому випадку зобов’язані звільнити або запропонувати йому альтернативну форму ви­кладання. А на його місце за­пропонувати іншого виклада­ча.

— У Соснівській школі по­ліцейські склали на дирек­торку адмінпротокол. І ця справа буде розглядатися в суді…

— Якщо суд визнає, що це був булінг, емоційне насилля, тако­му педагогу знайти собі робо­ту в майбутньому буде склад­но. Зараз усе більше батьків критично оцінюють ситуацію. Зокрема, відстежують, чи мав викладач судимість… Якщо 20 батьків з 30 напишуть колек­тивну скаргу з вимогою звіль­нити викладача, то куди би він не пішов працювати, його бу­дуть запитувати, чому його звільнили. У Києві поширена практика, коли створюються батьківські чати, куди вносить­ся фактаж щодо суду або заяв батьків з приміткою: «Викладач застосовував фізичне насилля до дітей. Будьте уважні». Роз­голосу має підлягати уся нега­тивна інформація про виклада­ча щодо дітей.

— Які можуть бути наслідки такого терору над дитиною?

— Окрім психічних розладів, депресії, соціальної фобії, мо­жуть бути розлади нервової системи, коли, наприклад, вчи­тель невдало пожартував щодо ваги учня. Це призводить, ска­жімо, до анорексії (симптом, що полягає у повній відсут­ності апетиту. — Авт.). Тоді ди­тина живе з розумінням того, що вона дефективна… За­галом, якщо дитина терпить агресію, то у майбутньому теж буде агресивною. Це як пороч­не коло… Карати дитину можна лише тет-а-тет. І це не стільки покарання, скільки можливість вербально донести до неї важ­ливу інформацію. Проводити виховну бесіду краще не при учнях, бо це травмує особис­тість дитини. Дитина дуже чут­лива, і ніколи не знаємо, як відреагує на те чи інше заува­ження. Можливо, тисячу разів стерпить, а на тисяча перший завдасть собі фізичних ушко­джень або здійснить суїцид. Найчастіше до суїциду вдають­ся люди, про яких кажуть: «Ні­коли би не подумав, що йому чи їй було так погано». Тому що людина довший час терпіла, і її не слухали.

— Не секрет, що діти терп­лять ще й домашнє насилля. Я нещодавно стала свідком, як мама буквально збивала дитину у візочку. Перехожі, на щастя, її зупинили, сказа­ли, що викличуть поліцію…

— Найчастіше усі злочин­ці стикалися у дитинстві з емо­ційним або фізичним насиллям. Вісім з десяти серійних убивць мали у дитинстві фізичне або сексуальне насилля на постій­ній основі (Спартак Суббота досліджує психологію серійних убивць. — Авт.). Насилля є пер­шопричиною насилля в майбут­ньому. Насилля породжує на­силля. Іншого варіанта немає.

— Наше суспільство лише дозріває до того, щоб про насилля говорити вголос…

— Уявіть ситуацію. Я йду по вулиці і бачу агресивну пове­дінку людини. Хтось просто кричить на когось або вже го­товий з ним битися… Людина не народилася такою. Щось у її житті сталося, що вона стала такою агресивною. Як прави­ло, це насилля з боку оточення. У рідкісних випадках — біологіч­ні фактори. Найчастіше — ви­ховання. Це причина № 1 агре­сивної поведінки у суспільстві. Агресора потрібно ізолювати від суспільства. Чому така кіль­кість людей має страждати від того, що один насильник вияв­ляє свою точку зору та ігнорує потреби інших людей? Так не повинно бути.

— А що має насторожити батьків, аби вони побачили, що дитина страждає від на­силля?

— У першу чергу — різка змі­на моделі поведінки. Тобто ди­тина почала поводитися не так, як раніше. Неважливо, кра­ще чи гірше. По-друге, пе­репади настрою. Емоційна нестабільність. Трансляція не­гативних думок. Різка зміна маси тіла — збільшення ваги або зменшення. Дитина може стрес заїдати, може голоду­вати… Замкнутість, небажан­ня контактувати та спілкувати­ся. Відмова йти на прогулянку з друзями. Порушення режиму харчування та сну. Багато під­літків погано сплять, вони гра­ють у комп’ютерні ігри або в те­лефоні «сидять»… Небажання контактувати з батьками — теж важлива ознака, що в житті ди­тини є зміни. Діти стають більш пригніченими, і навіть якщо їх запитують, можуть не розпові­дати, що саме відбувається.