«Була надія лише на Всевишнього, тому і назвали дитину Надією»

На сьогодні семимісячна дівчинка добре розвивається, набирає вагу і тішить батьків. Хоча Надійці в утробі матері лікарі пророкували неминучу загибель, адже всі обставини складалися проти неї.

Перебіг другої бажаної вагіт­ності був у Ярини Дмитрук нор­мальним. Аж до вісімнадцятого тижня, коли несподівано почали підтікати навколоплідні води. Піс­ля УЗД їй поставили діагноз «ма­ловоддя».

«У лабораторії досліджували рі­дину, що періодично підтікала. УЗД показало, що довкола дитинки менше вод, ніж потрібно, через два тижні їх стало ще менше. Довело­ся почути страшні для мене слова, — згадує Ярина. — У лікарні сказали, що медики не знають, як лікувати таке ускладнення, тому потрібно переривати вагітність».

Лікарі казали, що в Ярини будь-коли могли початися пологи. Щоб не спричинити ускладнень для по­роділлі, адже міг розвинутися сеп­сис і, відповідно, тяжкі наслід­ки для жінки, їй порадили штучно викликати пологи. Але у новона­родженого немовляти шансів на життя майже не було. «Медицина пропонувала саме таке рішення. Якщо ж я відмовлялася, вся відпо­відальність лягала на мене. Мене „втішали“: ви ще молода, ще бу­дете мати дітей. Я документально підтвердила, що відмовляюся пе­реривати вагітність, і у своєму рі­шенні була непохитною».

Тітка Ярини Дмитрук познайо­мила її з лікарем-гінекологом Те­тяною (прізвища на прохання са­мої жінки не подаємо). Вона єдина повірила у те, що цю дитину можна виносити, адже інші медики опус­кали руки.

Поки Ярина була в лікарні, її чо­ловік, найближчі родичі та дру­зі продовжували уповати на Бога. Часто відвідували церкву, ходили до Св. Сповіді та Причастя, їзди­ли в монастирі, святі місця, моли­лися за майбутню маму та дитя. «І я весь цей час просила Бога, щоб сталося диво і я змогла народи­ти живу дитину. Була надія лише на Всевишнього, тому ми і назва­ли дитину Надією», — згадує жінка.

«Коли ми взяли її на ультразвук, побачили, що навколоплідні води фактично відсутні, їх не було навіть видно. Якщо дитина перебуває без водного періоду більше місяця, — це плачевна ситуація, — згадує пані Тетяна. — Але через два тиж­ні УЗД показало, що рівень навко­лоплідних вод більший. У медицині є таке поняття, що води можуть на­биратися (їх виробляють спеціаль­ні ферменти). У дитини з’явився шанс на життя».

Але раптом ситуація різко по­гіршилася. Води відходили регу­лярно, і аналізи жінки були пога­ними. Показники крові вказували на запальний процес. Тягнути з вагітністю не могли, бо під загро­зою було життя обох — мами і ма­ляти. Лікарі негайно провели кеса­рів розтин.

«Матка не була готова до пе­редчасних пологів. А коли Надійка народилася, у неї всі легені були ін­фіковані — запальний процес, вро­джена пневмонія», — згадує мама.

«Дитина перебувала на стовід­сотковому кисні, дихала за раху­нок апарата. Відбувся пневмото­ракс, одна легеня розірвалася, і дитину почали втрачати, — згадує пані Тетяна. — Лікар дитячої реані­мації сказала: це безнадійно, але будемо боротися за її життя. Хі­рург поставив дренаж і прооперу­вав дитинку. З крововиливом у го­ловному мозку, з пневмонією, з запальними змінами у крові, з вжи­ванням антибіотиків Надійка боро­лася за життя».

Через п’ять днів немовля пе­ревели до дитячої лікарні. З часом воно почало дихати самостійно. Легені загоїлися. Дитинка їла і на­бирала вагу.

«Надійка вхопилася за жит­тя і вижила, — каже лікар, — Бать­ки дали їй цей шанс, зокрема сво­єю Вірою».