Кидати у кошик їх не варто, а милуватися – треба!

У грибний сезон, який саме у розпалі, варто кілька слів сказати і про тих красунчиків із червоними капелюшками, які офіційна медицина радить обходити боком. Маємо на увазі мухомори, або, як колись казали старі люди у наших краях, — маримухи. Попри погану славу, вони таки приносять користь і людині, і звірині.

Не знаю, як хто, а я від споглядання цих «червоноголовців» в осінньому лісі отримую кайф. Навіть у похмуру погоду яскраві маримухи здатні підняти настрій лісовим туристам. Обділені увагою гриб­ників, вони мали б сподобатися дизай­нерам, художникам — виглядають дуже стильно, гармонійно й оптимістично се­ред опалого брунатного листя. Кидати у кошик не варто, але помилуватися ними — треба навіть дуже!

Подейкують, що посипані цукром му­хомори колись використовували для боротьби з мухами. Зоологи кажуть, що лісові білки, ведмеді, лосі та інша дичина споживає маримухи, аби вигнати зі свого організму глистів. У давнину лікувалися ними і представники північних народів. Відомо, що аби «увійти у транс», сирими їдять мухомори шамани (ці гриби викли­кають ще й галюциногенну реакцію).

В Україні народні травознаї теж дуже шанують маримухів. Готують з них насто­янки, мазі — для лікування хворих суглобів, протидії радикуліту. Настоянки з мухомо­рів у народній медицині застосовують при лікуванні дерматитів, невралгії, туберкульозу, екземи, захворюванні щитовидної залози, хворобах шлунка, пухлинах (пе­ред вживанням мікстур, звичайно, треба проконсультуватися із лікарем).

Багато помічних рецептів із цих чер­воноголових грибів має волинський знахар Григорій Клепач. Неспроста на маримухи є великий попит за кордоном. Кажуть, за кілограм цих грибів у свіжо­му вигляді там готові викласти 150 євро. Шукають і за сушеними мухоморами, оголошення такого змісту можна часто побачити у Литві.

Наші співвітчизники, особливо жителі міст, більше люблять насолоджуватися красою мухоморів. Від споглядання їх накопичену у мегаполісах втому знімає наче рукою.