Вдруге подарували донькам життя – віддали по нирці…

Керівник закладу Олег Самчук за спеціальністю — хірург-уролог. Каже, трансплантація не має бути сенсацією, бо у світі пересадження органів — давно рутинна операція. Так має бути і в Україні, адже потреба величезна — щонайменше тисяча операцій щороку. Трансплантація для багатьох хворих — це чи не єдиний шанс на життя. І саме такий шанс лікарі Львівської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги подарували на вихідних двом своїм пацієнткам.

— Це родинні тран­сплантації, тобто донори — близькі родичі, у цьому випадку — мами. Віддав­ши свої органи, вони вря­тували донькам життя. Першою нирку отримала 37-річна волинянка, влас­ні органи якої відмови­ли через цукровий діабет. Сім останніх років вона жила завдяки гемодіалі­зу, який дуже погано пе­реносила. Кожна проце­дура гемодіалізу для неї була випробуванням, без операції вона б померла.

Ще однією реципієнт­кою стала 32-річна жи­телька Львівщини. Це дуже цікавий випадок. Ді­агноз «гломерулонефрит» пацієнтці поставили ще у 2013 році, але вона так і не була на замісній нир­ковій терапії. До нас жінка звернулася з критичними показниками, і якби ми її не прооперували, протя­гом тижня вона б змуше­на була розпочати гемо­діаліз. Ми вберегли її від нього, вчасно пересадив­ши нирку. Вже зараз, піс­ля операції, як у дівчат, так і у їхніх матерів усе добре: показники сечі хороші, ниркові показники також прийшли у межі відповід­ності. Якщо й надалі все так триватиме, випишемо їх за кілька днів додому.

— Трансплантація в Україні не розвинута?

— Трансплантація в Україні активно розви­вається. Це неминучий шлях, адже маємо багато пацієнтів із нирковою не­достатністю, хворобами серця, легень, печінки, єдиним методом допомо­ги для яких є трансплан­тація донорських орга­нів. Впродовж тривалого часу Україна виділяла ве­личезні кошти на такі опе­рації за кордоном, лише цьогоріч сума — понад мі­льярд гривень. Це тре­ба було змінювати, адже в Україні можемо роби­ти такі операції у кілька разів дешевше, надаючи допомогу більшій кількос­ті людей. У липні пілотний проєкт МОЗ розширили на 25 закладів. Це закла­ди, які хочуть розвивати трансплантацію, ми — се­ред них. Щоб працювати на повну потужність, нам потрібні час і належне фі­нансування.

— Чи високою є по­треба у трансплантаці­ях нирки?

— Зараз на листі очіку­вання нашої лікарні пе­ребувають 140 осіб, які потребують посмертної трансплантації нирки. Це ті люди, які не мають ро­динного донора. Щодо цифр, то в Україні немає єдиного листа очікування, тому важко оцінити по­требу. Середньоєвропей­ський показник — 23 тран­сплантації на 1 мільйон населення. В Іспанії, до прикладу, цей показник — 72 операції на мільйон населення. За оцінками ВООЗ, щороку в Україні з’являється понад шість тисяч пацієнтів, які потре­бують саме трансплан­тації нирки. Тобто це має бути близько тисячі пере­саджень щороку. Звісно, якщо говорити про до­норство, то ліпше для ре­ципієнта — отримати ро­динну нирку.

— А як потім люди жи­тимуть з однією нир­кою?

— Багато людей про­живають життя, навіть не підозрюючи, що наро­дилися з однією ниркою. Перш ніж погодити ро­динну трансплантацію, ми перевіряємо, чи має до­нор здорові нирки і зможе повноцінно жити, віддав­ши одну з них. У обох мам із нирками не було жод­них проблем, тому дуже сподіваємося, що і піс­ля операції у них все буде добре. Принаймні все за­лежне від нас для цього ми зробили.