«А як мене вхописі той курвовірус?»

— Йой, чиста біда з карантином.

На другий день по його оголошен­ню відправила мене Гані у Городенку. Встала досвіта та й каже.

— Збирайсі, Міхайле, їдь до Городен­кі.

— Якої мами, та ж карантин оголоси­ли?

— От іменно, хто знає як буде, а в хаті голо, ні крупів, ні олію, ні масла.

— Та же карантин.

— То шо, як карантин, то ти жерти не хочеш?

— А як мене вхописі той курвовірус?

— Йой ти паршєку, та тебе не бере­сі ніяка зараза, ти оселедці молоком запиваєш і після того запір маїш! Та ти прострочену кубасу яснами їш, шо я щекув не вспіваю. Та ти такій проспір­тований, шо як пса погладив, то вуши на нім поздихали в моменті, та тобі кіс­лотний дощ не страшний, та ти…

— Доста, бабо дурна. Їду. Але як тобі той курвовірус на собі привезу?

— Та він на тобі по дорозі здохне. І не курвовірус, а коронавірус.

— Та не вімовлю ніяк.

— Всьо, їдь. На ті гроші купиш крупів, олію, масла і туалетного паперу.

— Та же в нас блок є.

— А як не стане, видиш, як люди у те­левізори хапают. Чим будеш підтирати­сі, лапухів ше нема?

— А підтираласі би наждачков.

— І труси собі купи, бо нових не маїш.

Йой, зібравсі і пішов я, то з бабов спорити, шо зі сліпим у карти грати.

Довго чикав на автобус. Шос не їзди. Нарешті приїхав, заходжу, а там тиша, всі у намордниках і в рукавиціх. Мовчкі доїхав до Городенкі, як дав шо­ферови гроші, то він їх спіртом протер. У місті знов всі у намордниках. Пішов я зразу випив стограм для дезинфек­ції. Потім купив труси, бо як забуду, то буде ганьбити. Продукти купив легко, от з паперем біда. Всюда розхапали. Чисто якби той вірус срачку вікликав. Дивлюсі, якас черга, о, за паперем. За­йняв, дес тридцєтий. Чим блище до черги, тим напруга зростала, коли до­йшло до мене, то лишивсі один папір, Та нічо, хоть один куплю, але якас баба тоже захотіла, і ше одна. Я зловив па­пір і не даю, баби зачєли віривати, ткє­гаїмсі по цілім магазині. Я тримавсі до послідку, одна з бабів подрапала мені лице, друга торбов розбила ніс. У руці лишилосі кулак паперу. Війшов я з того склепу, чисто у крови. Огій з тув Ганев тай її паперем.

Короче, їду додому. По дорозі сидів якийс жебрак, я хотів дати йому дис­єтку, за простибіх, але той відмовив­сі, бо я був без рукавиц і маскі. Мой, які стерильні жебраки пішли! Приходжу на автобусну, а там повно народу, бу­сів мало, всі з торбами. Нарешті при­їхав автобус. Але шофер війшов і ска­зав, шо без масок не пусте в бус. Всі повбирали маски. Один бахур убрав маску клоуна. Холєра, а я не маю нія­кої. Але додому треба якос їхати. І тут згадав про труси, шо купив. Тихо би ніхто не вздрів, вітіг з сумкі труси, на­тєг на голову і обмотав навколо пис­ка. Всьо, маска є. Запхавсі я в автобус. Мой напхалосі людей, аж темно сі ста­ло! Я найшов місце і сів. Очи серйозні, труси на писку.

Бус рушив. І тут чую, шо труси з яко­гос штучного матеріалу і в мене зачи­наєсі алергія. Коли я пчехнув раз, всі насторожили вуха, коли другий раз, коло мене стало в бусі так багато міс­ці, хоть лігай. Люди повіскакували один одному на плечі. І тут, курва, до пчехані шей додавсі кашель. Люди зашуміли: «Вірусний у бусі». Закричєли, шоб шо­фер став, а я пчєхаю і кашлаю як дур­ний. Хотів зтігти з писка труси, але на мене так скричєли, шо передумав. Ав­тобус став, і мені сказали війти бігом з буса. Я запротестував і знов пчєхнув, але так, шо аж пернув. Якас баба крик­нула.

— Ади воно шей пердит, і так бактерії розносит. Війди з буса, холєра.

— Йой, люди, мені додому треба, я здоровий, це через труси.

— Ади воно шей посмішкуєсі! І тут мене зачєли бити і відтручувати з буса. Били ногами, би не набратисі. Хтос дав по голові сумков. Я впиравсі, як міг, але мене такі вікінули з буса. Автобус пої­хав. А я впав в болото. Позбирав я свої торби, усьо сі змішєло. Ішов полем до села направці, телефон загубивсі, ше у бусі. Приліз серед ночи. Погепав у двері, на порозі стала Гані з тачівков. І глипнула на мене, а я стояв в болоті, з синцєма, покоцаний, подрапаний, по­дертий.

— А це шо таке?

— Курвовірус, Ганько.

— Зарас будем лікувати тебе, піяку остатний.

Ну, дальше було як усе. Отом сі вжив. І ніц не зміг пояснити дурній бабі. Бережіт себе, люди добрі. Як оголоси­ли карантин, то сидіт дома і не рипай­тесі.