Для європейців Буковель прийнятний, для своїх – не дуже

Свій 42-й лижний сезон ми з дружиною вирішили провести на Буковелі. Через Давидів та Бібрку виїжджаємо на Рогатин — серце Галичини, бо звідси майже однакова відстань до трьох обласних центрів: Тернополя, Франківська та Львова. Прямуємо на південь до Франківська. Дорогою проїжджаємо Галич. Якщо Рогатин — це серце Галичини, то Галич — її кровоносна система. Тут протікає Дністер — найбільша річка Галичини. А Збруч, що був кордоном між двома імперіями, є лише її притокою. Місто Галич, у якому проживає близько 6 тисяч осіб, дійсно започаткувало назву Галичина, бо ще до заснування Львова там існувало потужне Галицько-Волинське князівство.

Але чи справді сучасне по­няття Галичина асоцію­ється у нас з маленьким містечком Галичем або вели­ким Галицько-Волинським князівством, що існувало у XII сто­літті? Ні. Сучасна Галичина — це оберіг української мови та ідеї незалежної української держави. Не маленької Західно-Української Республіки, а Правобережної та Лівобережної України. Саме так це поняття сприймають і наші друзі, і наші вороженьки.

Минаємо Франківськ. Місто активно будується і щорік стає гарнішим. Тільки це і встигаємо усвідомити, як дорога нас вже скеровує на Гуцульщину. Через Богородчани та Надвірну на­ближаємося до Яремча.

Яремче і до здачі до експлуатації гірськолижних підйомників на Буковелі було турис­тичним центром Гуцульщини. А наразі відіграє роль райцентру уявної «Буковельщини», країни гірськолижного туризму. Хоч звідси до Буковелю ще їхати солідних 40 кілометрів, Ярем­че налаштоване і підлаштоване на обслуговування туристів Бу­ковелю. Так само, як і населе­ні пункти Микуличин та Татарів, що розташовані вздовж дороги на Буковель. В Яремчі, напри­клад, можна завітати до зоо­парку, щоби погодувати оленів, кабанів та численних птахів. Безліч маленьких сімейних го­телів у Микуличині є чудовою альтернативою захмарнійорен­ді житла на самому Буковелі.

Курорт Буковель відповідає європейським стандартам гір­ськолижних курортів: траси ви­рівняні ратраками, прохід на підйомники швидкий. Є виділе­ні місця для дітей та початківців.

Але і ціни на підйомники та у закладах громадського харчу­вання європейські і аж ніяк не розраховані на середньостатис­тичного українця з його серед­ньостатистичною зарплатою.

Ціни на готелі — від 400 гри­вень за двомісний номер до космічних 15 тисяч. Знайти но­мер на двох зі сніданком за 700 гривень на день цілком ре­ально. Та беручи до уваги всі витрати, тижневий відпочи­нок на лижах на цьому курорті розрахований на людей, що за­робляють мінімум 25 тисяч гри­вень на місяць. Тобто не на зарп­лату пересічного українця. Тут можна почути багато іноземних мов. Для європейців це місце є прийнятним — не дорогим і не дешевим.

Чув, що на будівництво ана­логічного курорту у Славсько­му нібито знайшлись інвесто­ри. Він має бути введений до експлуатації за 4−5 років. Це до­бре, бо конкуренція змусить під­лаштовувати ціни на підйомники під середній рівень зарплат в Україні. Тоді цей вид відпочин­ку стане насправді масовим на радість Уляні Супрун, яка про­довжує вболівати за здоровий спосіб життя українців.

…Подорож у зворотному на­прямку до Львова займає три з половиною години. Між Гали­чем та Рогатином знаходить­ся Бурштинське водосховище, на березі якого стоїть Бурштин­ська теплова електростанція. Тойфакт, що її колишнійдирек­тор, Денис Шмигаль, очолив Ка­бінет Міністрів України, змушує з зацікавленістю подивитися на це сумне видовище після атрак­ційного Буковеля. Зрештою, не можна порівнювати апельсини з яблуками. Буковель — це розва­жальна індустрія, яка і має сві­титися усіма барвами райдуги, а Бурштинська теплова елек­тростанція — це промисловий об’єкт, який нагадує про суворі будні шахтарів.

Далі по дорозі велике пере­хрестя Рогатина, знову Бібрка, Давидів і нарешті кільцева до­рога Львова. Що може бути гар­нішим за Львів? Ніщо, крім Ви­нник. Повертаємо по кільцевій праворуч…