«Рятував під час операції 90-річну жінку, а її п’яний син мене побив...»

Найближчого понеділка, 3 лютого, у Стрийському міськрайонному суді відбудеться засідання у кримінальному провадженні, потерпілими в якому є… хірург і анестезіо­лог місцевої лікарні. Обох ме­диків тяжко побив 47-річний житель села Бані Лисовицької (назвемо його Миколою). Цей чоловік, як мовиться, мав би цілувати руки людям у білих халатах. Лікарі витягували з того світу його стареньку матір, попри складність ви­падку, продовжили їй життя майже на два місяці. Але син 90-річної пацієнтки покалічив їх. Причина чорної невдяч­ності — горілка…

Того дня у Стрийську лікар­ню близько 13-ї години зі села під Моршином сусі­ди привезли літню жінку у вкрай важкому стані. Була підозра на внутрішню перфорацію — щось там розірвалося у животі. Ур­гентний випадок — ніяк не мож­на чекати, дорога кожна хвили­на! Консиліум лікарів вирішив негайно оперувати. Підозра підтвердилася: розрив товсто­го кишківника. До того ж вия­вили кілька пухлин. Три години тривала операція. Хірурги ро­блять свою справу, а анестезіо­лог Василь Козич неймовірними зусиллями «тримає» тиск, який падає. Бореться за життя ста­ренької. Разом з колегами таки вирвали жінку з лабет смерті. Підключивши систему штучно­го дихання, з операційної пере­вели пацієнтку у реанімацію, де продовжили за нею нагляд…

Після завершення цього складного робочого дня, десь о 20.10, Василь Федорович почав збиратися додому. А в цей мо­мент в ординаторську влетів не­тверезий син недавно проопе­рованої — і давай анестезіолога бити. Кулаками гатив по голові (комп'ютерна томографія зго­дом показала перелом лицьової кістки), один удар спрямував у ліве око. Присутні у кімнаті чер­говий лікар, три медсестри й дві санітарки зчинили крик. А роз­бійник давай ганятися і за ними. Лупить ногами по дверях і як на­віжений кричить: «Вони тут нічо­го не роблять! Тільки п’ють і сек­сом займаються, а мама моя помирає!».

Заспокоювати буйного Ми­колу намагався хірург Мирос­лав Піняк, який саме заступав на зміну. Каже: «Чоловіче, чого ти бігаєш-кричиш? — тут лежать тяжкі хворі після операції…». Ху­ліган ударив кулаком в облич­чя і його — аж виламав зубний протез. Лише коли за сигналом тривоги прибули медики з інших відділень і наряд поліції, Миколу скрутили.

Як повідомила кореспонден­ту «Високого Замку» речниця Стрийського райвідділу полі­ції Ольга Марцинюк, за фактом грубого порушення громадсько­го порядку слідчі відкрили кримі­нальне провадження — за озна­ками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 Кримінального ко­дексу України (хуліганство). Громадянинові, якого звинува­чують у цьому, було повідомле­но про підозру у вчиненні кри­мінального правопорушення. Воно карається штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів (8,5−17 тис. грн), або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 5 років.

Що ж змусило сина 90-річної жінки розпускати кулаки у лікар­ні?

Багато що прояснила фраза односельця, який провідував цю жінку після операції. Перепро­шуючись перед медиками, ка­зав: «Той Микола — неадекватна людина, через нього тато з ма­мою мають біду все життя. Як напивався — батьки від страху спали у стодолі…»

Більше інформації про ху­лігана ми отримали у Бані Ли­совицькій. Люди розповідали: Микола — першокласний водій. Може добре їздити хоч на тягачі з причепом, хоч на автобусі, хоч на «Мерседесі». Без проблем здатний добратися хоч в Аф­рику. Як тверезий — нормаль­на людина. А як тільки вип’є — «планка падає», стає звіром. Не раз до нього викликали полі­цію. Нещодавно розбив маши­ну. Безпробудно п’є, «не про­сихає» ще від того інциденту в лікарні. Лише кілька днів тому перестав — прийняв чотири крапельниці, щоб вивести з ор­ганізму алкоголь.

Як виявилося, Микола — єди­на дитина у своїх батьків. І, що називається, пізня. Покійна мати (померла у середині січ­ня) народила його у 40 років. Микольцьові тато з мамою до­годжали чим тільки могли, мав усе, що хотів. Вседозволеність зіграла погану службу — син став неконтрольованим. Це відчули на собі і стрийські медики. Че­рез два місяці після содіяного хуліган навіть не додумався по­просити у них пробачення…

Василь Федорович Козич, за плечима якого 40 років медич­ного стажу, через неадеквата із Бані Лисовицької «відлежав» не один день. З допомогою всяких мікстур і мазей робив усе, щоб швидше стати у стрій. На його повернення з нетерпінням че­кали у Стрийському пологовому будинку (там його основне міс­це праці) і у райлікарні, де пра­цював на пів ставки (бо з кадра­ми сутужно). Під час розмови з нами анестезіолог cказав: «Я тому чоловікові рятував маму, а він мене побив». І з іронією до­дав: «Депутата у нас не мають права бити. А от медика, вияв­ляється, можна…».

Коментарі для «ВЗ»

Людмила Гера, голова профкому Львівського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф

У нашій роботі прояви насильства тра­пляються щодня. Щодня, у будь-який час доби, працівники служби екстреної допо­моги виїжджають на так звані вуличні ви­клики — коли не знають, до кого саме їдуть. Прибуваємо до осіб, які ведуть асоціаль­ний спосіб життя, зловживають алкого­лем, перебувають у стані наркотичного сп’яніння. Від них можна чекати чого за­вгодно. Загроза для життя моїх колег вини­кає і в разі виїзду на дорожньо-транспорт­ні пригоди — у бригади медиків, які рятують постраждалих, можуть в’їхати інші маши­ни. Стикаємося і з неадекватною поведін­кою тих людей, які обурюються, що медич­на бригада їхала до них «занадто довго». Але ця затримка не залежить від самих ме­диків. Вона — через невпорядкований рух на дорогах, їх незадовільний стан, блоку­вання руху карет «швидкої допомоги», від­сутність освітлення і маркування будинків, що не дає змоги швидко знайти потрібну адресу. Причина затримки і у захараще­ності під’їздів, через які неможливо добра­тися до місця виклику. У підсумку — медики зазнають не тільки психологічного, а й фі­зичного насильства.

Ірина Микичак, директор департаменту охорони здоров’я ЛОДА у 2017−2019 роках (медичний стаж — 35 років)

Найперше треба підвищувати осо­бисту культуру людей. Виробляти у них шанобливе ставлення до медиків, зре­штою, як і до праці будь-кого іншо­го. Йде руйнація авторитету людей на­шої професії. На сто медиків може бути один, який заплямував білий халат, але його болото лягає на всіх… Колись наші бабусі-дідусі до священників, вчителів і медиків ставилися з величезною ша­ною. Це були «найважливіші» люди у селі чи місті. Ніхто б не додумався підня­ти руку на того, хто прийшов рятувати ін­шого. У всі часи — у цивільному житті, на війні, у в’язниці, незалежно від кольору влади, медик має бути особою недотор­каною. А тепер ображання лікаря для декого стали звичною справою.

Для боротьби з «антимедичними» ху­ліганами пропонують у машинах «швид­кої допомоги» встановити «тривожну кнопку». Це доволі непросто. Щоб по­ставити «маячок» у «швидкій», треба брати різні дозволи. І це — не дешеве за­доволення. А у нас навіть на спецодяг немає коштів. Єдина «зброя» медика — стетоскоп…

Андрій Варава, директор адвокатського бюро «МЕД-адвокат» (24 роки стажу у сфері охорони здоров’я)

Інцидент у Стрию є протиправним. До того ж, маємо справу з випадком вироб­ничого травматизму, порядок розсліду­вання якого прописано у постанові Кабі­нету Міністрів України від 17 квітня 2019 р., № 337. У Класифікаторі подій, причин, які призвели до нещасного випадку, йдеться про «навмисне вбивство або травму, за­подіяну іншою особою» (пункт 14).

Такі випадки — непоодинокі. Такти­ка захисту потерпілих медиків у таких справах передбачає:

— розслідування такого нещасного ви­падку на виробництві, визнання такого травматизму працівника як виробничого;

— вирішення питання про кримінальну відповідальність особи, яка заподіяла ті­лесні ушкодження;

— вирішення питання про відшкоду­вання матеріальної та моральної шкоди потерпілому.

Така тактика захисту потерпілого ви­правдана, бо:

1) людина, яка підняла руку на лікаря, повинна відчути весь тягар відповідаль­ності. У такий спосіб усувається повтор­ність таких випадків (так зв. спеціальна превенція);

2) суспільство повинно знати всю по­вноту відповідальності за такі дії. У такий спосіб кожний громадянин може уявити для себе всі негативні наслідки за поді­бні дії (так зв. загальна превенція).

3) працівник, якому заподіяно трав­му на виробництві, має більші соціаль­ні та правові гарантії для продовження своєї професійної діяльності, ніж пра­цівник, щодо якого не зафіксовано від­повідний випадок виробничого трав­матизму.

Приховування виробничого травма­тизму, однозначно, не на користь пра­цівника. Усі фізіологічні прояви трав­ми далеко не закінчуються з днем, коли працівникові «закрили лікарняний». Вони можуть проявитися з часом. І у випадку, якщо виробничий травматизм належним чином не зафіксовано, пра­цівник залишиться сам на сам зі сво­єю проблемою. Керівник, який в таких умовах просить/вмовляє працівника не оформляти виробничий травматизм, діє винятково у власних інтересах, іг­норуючи інтереси працівника.

У ситуації, коли у лікаря виникла по­треба захищати свої права в юридичній площині, йому необхідно звертатись до адвоката, який спеціалізується на таких питаннях. Лише професійна правова до­помога є гарантією захисту його прав.