«Вчилася п’ять років на платному, потім сходила на курси і працюю перукарем»

Розпочався новий навчальний рік. Батьки новоспечених студентів уже внесли гроші за перший семестр, деякі навіть почали відкладати на першу сесію. Якщо ж студент «доїжджаючий», то треба ще витратитись на житло і харчі. Та чи вартує отриманий диплом тих витрат? Адже більшість з них все одно не працюватимуть за спеціальністю. За даними МОН, цього року лідерами за кількістю поданих заяв від абітурієнтів стали філологія та право — по 65 тисяч. Ще 50 тис. заяв подали на менеджмент. Цікаво, чи ці студенти та їхні батьки думали, куди підуть працювати за п’ять років?

«Останніми роками працював за ін­шою спеціальністю. У даній спеціаль­ності досвіду немає», — все частіше у резюме пошукачів можна знайти поді­бну фразу", — кажуть аналітики кадрово­го порталу Hh.ua/grc. За їхніми даними, абсолютна більшість (64%) респонден­тів не працюють за спеціальністю, яку опанували у ВНЗ. При цьому 44% пра­цюють у зовсім іншій сфері, робота ще 20% частково пов’язана з отриманим дипломом. Згідно з аналізом бази ре­зюме, серед користувачів, які мають за плечима певний досвід і наразі нама­гаються реалізувати себе в іншій сфе­рі, найбільшим попитом користуються такі галузі, як «IT, Інтернет, Мультиме­діа», «Адміністративний персонал» та «Продажі». Майже кожен десятий пошу­кач цікавився вакансіями маркетологів і PR-менеджерів, а 7% - роботою у бан­ківській галузі.

Основна частина тих, хто хоче пере­кваліфікуватись, — кандидати віком 18−30 років. Тобто люди, які щойно отрима­ли диплом і або не знайшли роботу за спеціальністю, або спробували і не спо­добалось.

«Часто випускники навіть не нама­гаються працювати за спеціальністю, а влаштовуються на роботу, де готові взяти без досвіду роботи, — каже фахі­вець з підбору кадрів Катерина Сорі­на. — У нас дещо викривлене ставлен­ня до профільної освіти. Її обирають не за принципом „ким я хочу стати“, а де я хочу вчитись. І вибір дуже часто ро­блять батьки, а не студенти. Мама ви­брала факультет, мама робить все, щоб дитина його закінчила. На жаль, для ба­гатьох студентів навчання в університеті — це шанс офіційно сидіти на шиї у бать­ків і нічого не робити. Потім на співбесі­дах дивуються, коли їх питають про до­свід роботи. Але ж за п’ять років можна було проходити стажування у профіль­них компаніях (часом його навіть непо­гано оплачують), працювати волонте­ром чи хоча б на касі у Макдональдсі. Усе це — досвід, який можна вказати у резюме».

Друга проблема, на яку вказує Кате­рина Соріна, — це мала мобільність ка­дрів. Основна частина працівників шу­кає роботу, яка була б відносно близько до дому. На переїзд в інше місто зара­ди роботи за спеціальністю, навіть якщо вона добре оплачувана, готові одиниці.

«Маємо перекіс між потребами рин­ку праці і попитом на спеціальності. І справа не у тому, що йдуть туди, де лег­ше вступити на бюджет. Ні. Якщо взя­ти правників, то держава фінансує у 5−6 разів менше місць, ніж вступає. На трендові спеціальності абітурієнти пе­реважно йдуть вчитись за власні кошти, — каже директор Центру досліджен­ня суспільства Єгор Стадний. — Це не нормально, що 70% випускників шкіл вступають до вузів, тоді як на ринку пра­ці 70% вакансій — робітничі спеціальнос­ті. Але це не проблема вищої освіти — з нею усе гаразд. Проблема у професій­но-технічній освіті, вона не може запро­понувати альтернативи. Батькам стар­шокласників і старшокласникам треба пояснювати, яка ситуація на ринку пра­ці, що означає та чи інша спеціальність. А у нас їх 120! Часто обирають кота в мішку і, повчившись п’ять років, не дуже розуміють, де вони з цим дипломом мо­жуть працювати. На жаль, в Україні не проводять моніторинг зайнятості випус­кників. От, наприклад, беремо універси­тет Франка у Львові. Яка частка його ви­пускників працює за фахом, а яка там, де взагалі вища освіта не потрібна? Є професії, які можна здобути на 3−4-мі­сячних курсах. І це не лише перукарі чи фотографи, а й ІТ-кодувальники. То на­віщо втрачати п’ять років?»

Про навчання в університеті як про втрачені п’ять років говорить і моя пе­рукарка. Вона закінчила економічний факультет, спеціальність «облік та ау­дит». «Я завжди хотіла бути або перу­каркою або модельєром. Але батьки на­полягли на економічному. Вчилася на платному. То були п’ять років каторги, бо з математикою у мене «не альо», хоч мама фінансист. Отримала диплом, від­дала мамі і пішла на перукарські курси. Але за ті гроші, що витратила на навчан­ня на економічному, могла б відвідати майстер-класи усіх українських топових стилістів. Хоча я й так хоч раз на пів року проходжу майстер-класи, щоб бути в курсі останніх трендів. З іншого боку, я сама собі роботодавець, і якби не еко­номічна освіта, то не впевнена, що мо­гла б нормально розраховувати витрати на матеріали, оренду, платити податок і при тому не вилітати «в мінус», — каже Тетяна Король.