У замку «Сент-Міклош» присягають на вірність молодята

Поїздка, в яку мене нещодавно запросила туристична фірма «Карпатія-Галич-Тур», була насичена і до дрібних деталей продумана. Ми і на буйволиній фермі побували, де нас почастували смаколиками з найкориснішого молока буйволиць, і забавилися на ретро-вечірці «Шляхетні волоцюги», і у термалах поправили здоров’я після тієї забави, що тривала аж до рання… Наступним пунктом нашої подорожі була екскурсія у чинадіївський замок кохання — ще донедавна маловідомий палац «Сент-Міклош» (Святий Миколай). Закарпатський художник Йосип Бартош став першим в Україні орендарем замку. Майже двадцять років тому цей чоловік офіційно зробив саме те, що в усій Європі вважають найкращим варіантом для збереження об’єктів архітектурної спадщини.

Пан Йосип 2001 року при­йняв лише стіни — без ві­кон і дверей… Це був не замок, а суцільні руїни. Купа ка­міння і зруйнований дах. Йосип Бартош став добрим ангелом- охоронцем споруди. Зараз за­мок — місце паломництва укра­їнських та зарубіжних туристів. Тут відбуваються культурні за­ходи, мистецькі пленери та ви­ставки, концерти класичної музики. У відновлених примі­щеннях першого поверху від­крили музей. Тут свої картини тепер виставляють знані і ма­ловідомі художники, а недавно у стінах замку відбувся фести­валь флористів, про що нагаду­вали різнокольорові квіткові іке­бани.

На порозі замку нас зустрі­ла екскурсовод Софія, яка була одягнута у старовинну сук­ню, яку, мабуть, ще носила ле­гендарна Ілона Зріні. З якою любов’ю пані Софія розповіда­ла про «Сент-Міклош», його ми­нуле і сьогодення! За словами пані Софії, з 13 кімнат вдало­ся відреставрувати лише кілька. Відтворено стиль і навіть колір — темно-червоний, як це було ко­лись. Повністю перекрили дах, однак більша частина замку все ще потребує роботи і коштів. На першому поверсі діє обрядовий салон, де клятву подружньої вірності дають наречені.

Замок кохання — ось на що вирішив перетворити закарпат­ський митець цей маловідомий палац, адже 1682 року тут наро­дилося найвеличніше кохання свого часу, яке змінило долю не тільки двох люблячих сердець, а й цілого народу. Уся Європа сте­жила за подіями, що відбували­ся у стінах замку… Головна дійо­ва особа тих подій, хорватська княжна Ілона Зріні, була висо­коосвіченою жінкою: володіла угорською, хорватською, чесь­кою, словацькою, сербською, польською, німецькою, фран­цузькою мовами, старогрець­кою та латиною. Добре знала математику, юриспруденцію, фортифікацію і балістику. У сім­надцять років Ілона Зріні вийшла заміж за князя Ференца I Рако­ці і народила йому трьох дітей. Рід Ракоці був княжим, із коро­лівськими амбіціями, на той час вони протистояли Габсбургам, а союзників шукали у Туреччині.

Ілона Зріні та Ференц Рако­ці, мабуть, були щасливою па­рою. Зате свекруха Софія Ба­торі була справжнім монстром. Невістку вона зненавиділа з першого погляду. Та, наче за іронією долі, саме Ілона, коли овдовіла, успадкувала після смерті Софії її твердиню, — му­качівський замок Паланок. Іло­ні на той час було майже 40 ро­ків, але роки не позначилися на її красі. У неї закохувалися і пре­тендували на руку і серце бід­ні та багаті красені, однак Ілона вдруге вийшла заміж за графа Імре Текелі, який був на 14 років молодшим за неї. Саме у замку «Сент-Міклош» вони таємно зу­стрічалися.

Ілона була послідовницею першого чоловіка: ворогувала з Габсбургами і прагнула зна­йти підтримку в Порті, куди граф Текелі (на той час ватажок по­встанців) виїхав з дипломатич­ною місією. Та переговори про­валилися, коханий опинився в ув’язненні. Відразу ж Габсбур­ги відрядили дванадцятитисяч­не військо під командуванням генерала Енеаса Капрарі, щоб утихомирити непокірну княги­ню та відібрати мукачівський за­мок. Добре озброєній армії Іло­на змогла протистояти лише двома тисячами гвардійців і кількома сотнями селян. З цією жменькою захисників вона три­мала облогу впродовж трьох ро­ків! Особисто віддавала накази, планувала вилазки, перевіря­ла пости і дозори, сама лікувала поранених і готувала їжу.

Як і на кожній війні, не обійшлося без підкупу і зради. На­чальник канцелярії Антонін Об­слон, кажуть, через нерозділене кохання до власниці замку чи то підробив листа від її чоловіка, чи то отруїв воду в колодязі, — одне слово, Ілона змушена була капі­тулювати. Завойовники позба­вили Ілону Зріні усіх статків, за­боронили бачитися з дітьми, ув’язнили, а згодом вислали за межі Австро-Угорщини. Останні роки свого життя вона провела у Туреччині разом з чоловіком. Насправді, це було жертвопри­ношення. Ілона Зріні принесла в жертву все заради свого кохан­ня. І — свого народу. Австрій­ський генерал, який приймав капітуляцію замку, сказав, що Ілона Зріні — «не жінка, а пере­можений полководець».

Угорці трепетно бережуть пам’ять про цю незвичайну жін­ку. А замок «Сент-Міклош» вва­жають фортецею єднання, де відвідувачі присягають у вірнос­ті одне одному, чоловіки про­сять руки у своєї обраниці, все більше молодих пар проводять тут весільні церемонії. А при­клад подав ангел-охоронець замку Йосип Бартош. Він пер­шим у замку «Сент-Міклош» присягнув на вірність і вічну лю­бов Тетяні Птеричко — талано­витій жінці, художниці і надійній підтримці та опорі у реставра­ції замку.

…Тетяна Бартош — єдина пи­санкарка, котра отримала ав­торське свідоцтво на виготов­лення шкрябанок, проваривши кілька годин курячі яйця в цибу­линні, вишкрябує на них малюн­ки загнутим лезом для гоління та голкою. На один витвір витра­чає від тижня до місяця. У колек­ції, виставленій у замку, — понад 10 робіт. Деякі роботи продала, а деякі — подарувала. Найвідомі­ші з робіт — копії картин Леонар­до да Вінчі «Монна Ліза», Ремб­рандта «Портрет старої».

Пані Тетяна є не лише му­зою художника і чоловіка Йоси­па Бартоша, а й усього «Сент- Міклоша». Бо ж ж саме завдяки їй вони зустрілися, і художник знайшов місце, яке шукав усе життя, ну, а палац отримав но­вого володаря, з яким прийшла і нова епоха. Подружжя фана­тично любить свою роботу. І не лише на словах — митець разом із дружиною реставрують замок за власний кошт. Малюють кар­тини і продають їх… А виручені гроші вкладають у балки, бетон, дерево. Бо держава коштами не допомагає.

Плани подружжя Бартошів — великі. У майбутньому плану­ють відновити спальню, в якій зустрічалися Ілона Зріні та Імре Текелі, і використовувати замок як готель для молодят. «Нехай усі знають про велике кохання, яке б виховувало справжні по­чуття, відповідальність, високу гідність. Вірю, невдовзі ми реалізуємо усі задуми», — сказала пані Софія.

Фото авторки

Закарпатська область

Редакція газети «Висо­кий Замок» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-Тур» за організацію цікавої подо­рожі.