На Левандівці знімали кіно. А відомий лікар-благодійник влаштовував на своєму подвір’ї «Кіндер-баль»

«…Не можу заснути. Лежу і згадую себе зовсім малою, — написала на своїй сторінці у „Фейсбуці“ львів’янка Софія Гдакович (на фото). — Як ходила в танцювальний гурток, там, де тепер „Хумана“ з одягом, а внизу була їдальня. Як бігала малою за молоком у магазин на вул. Хабарівській, де те­пер кафе „Юлія“ (нинішня вул. Кални­шевського). А навпроти була кінцева автобуса № 3. А замість фітнес-за­лу — універсам. А ще пам’ятаю, як будували дорогу на вулиці Суботів­ській… І будку з морозивом навпроти кінотеатру. Пам’ятаю трубочки у „Казці“, що біля церкви Св. Андрія на вул. Повітряній. А ще у цьому кафе продавали вершки з чорносливом. Хочу запропонувати створити альбом з фотографіями старої Левандівки. Може, хтось має на горищі закинуті старі фотографії?».

Під постом Софії з’явилося море коментарів. Процитую пост Лідії Да­ценко-Кривошеєвої: «А який був чу­довий Левандівський парк. Алеї з чай­ними трояндами — запах пречудовий. У вихідні дні у парку на майданчику молодь витанцьовувала твіст і чарльстон. Зра­неньку бігли до магазину, що на куті По­вітряної і Озерної, щоб купити свіжого смачного молока…».

Усі згадували своє життя на Левандів­ці. Так з’явилась ідея створити виставку старих фотографій мікрорайону.

Софія Гдакович так запалилася цією ідеєю, що їй вдалося її реалізувати. Вона за фахом художник, але працює у сфе­рі торгівлі. Софія каже, інформації про мікрорайон не так вже й багато. Дово­дилося записувати спогади мешканців, піднімати польську літературу. Свого часу на Левандівці, крім українців, жили поля­ки. Дехто свої спогади вмістив у книжку. «Мені допомагали мешканці Левандівки, — каже Софія. — Ірина Чурилик, онучка ві­домого лікаря-фармацевта, який жив на Левандівці. Ігор Ткачик, який, до речі, тіль­ки недавно тут оселився, але захопився історією району. А також Володимир Го­лод. Володя врятував мене, бо грошей на послуги дизайнера не було і він запропо­нував допомогу. Я дуже люблю старі фо­тографії, люблю їх розглядати. На Леван­дівці жили мої прабаба і прадідо. Мені було приємно познайомитися з родичами тих, з ким вони дружили. Коли я дала ого­лошення у „Фейсбуці“ про те, щоб меш­канці приносили старі фото Левандівки, виявилося, скільки у нас спільних знайо­мих. Скільки я знайшла людей, які дружи­ли з моєю бабцею. Я чим більше дізна­валася, тим більше гордилася тим, що я з Левандівки. Зараз мікрорайону бракує тієї згуртованості…».

Велике фото 30-х рр., яке впадає у вічі, дитячий садочок на Левандівці. Усі дітки вбрані у вишиванки. «На Левандівці працювала „Просвіта“, яка була однією з найкращих. Мій прадід, наприклад, брав активну участь у театральних виставах. У „Просвіті“ був свій оркестр, хор. Жит­тя вирувало на Левандівці! Відомо, що у цьому мікрорайоні мешкало чимало за­лізничників (з обох його боків пролягає залізниця). Левандівку і тепер називають районом залізничників», — розповідає за­сновниця виставки.

До речі, будувати церкву Cв. Андрія на Левандівці допомагав митрополит Ан­дрей Шептицький (будівництво трива­ло у 1921−1924 рр.). А освячував вівтар Йосиф Сліпий. Саме на Левандівці було побудоване перше летовище. А назви вулиць у мікрорайоні мають авіаційний підтекст. За «бабці Австрії» на Левандів­ці облаштували тренувальну базу для ав­стрійського війська на кшталт нинішньо­го Яворівського полігону.

На фотографіях впадають у вічі пані у капелюшках… «Поляки були заможніші, ніж українці, — веде далі Софія Гдакович. — Моя бабця вчилася з сестрою у школі, за них платили заможні поляки. Так було прийнято. Шкода, що більше про історію нашого району не розпитала у бабці. Те­пер би це знадобилося».

Був розвинутий на Левандівці і спорт. Відомий футболіст Олександр Скоцень збирав оплески трибун, забиваючи голи за «Шарлеруа» (Бельгія), за словацьку команду «Жиліна», «Ніццу» (Франція). В Канаді — за команду «Україна». У 1985 р. О. Скоцень написав книгу-спогад «З футболом у світ», де описує своє дитин­ство і юність на Левандівці. «А починав Скоцень грати у футбол за левандівську команду „Буревій“. Родина відомого футболіста і тепер живе на Левандівці, на вул. Сяйво, — каже Софія. — Але на ви­ставку вони чомусь не прийшли».

Цікавий факт: відомий на всю Україну «Холодокомбінат» (у народі — холодиль­ник), де виготовляють морозиво, збуду­вали на Левандівці німці — для потреб ар­мії. Там у часи війни зберігали продукти. «У польській літературі я знайшла інфор­мацію, що на Левандівці, виявляється, діяв перший у Львові лікеро-горілчаний завод. Його заснувала родина Косецьких у 1864 році. Під час Першої світової війни фабрика зазнала значних збитків. Але після війни продовжила своє існування. Окрім вишневого бренді, фабрика випус­кала і апельсиновий лікер».

Хоча на Левандівці і є вулиця Пара­джанова, відомий кінорежисер не мав відношення до цього мікрорайону. Але мешканці скористалися цим фактом, і не так давно тут започаткували Фестиваль Параджанова. Кінопокази, театральні вистави, літературні зустрічі — це все від­бувається у культурно-мистецькому цен­трі «Супутник». Слід зауважити, що це ко­лишній кінотеатр «Супутник», а крутили кіно тут ще з 1957 р. (до того часу тут був базар). Пізніше приміщення тривалий час стояло пусткою.

Виявляється, на Левандівці у 1961 р. знімали кіно. Зйомки велися на вул. Лева Геца (колишня вул. Ентузіастів) — «Водив поїзди машиніст» (фільм можна подиви­тися на You Tube-каналі). Серед акторів — Леонід Куравльов. «Я виросла на ста­рій Левандівці, — каже Софія. — Ми зна­ли усі ходики, як можна, не виходячи на Повітряну, поміж подвір’ями, вийти на ін­ший кінець району. На торфах ми кожну стежку знали. Там з водяних труб у дея­ких місцях била вода. У нас навіть фото є: взимку вода замерзла. Вийшов кри­жаний гейзер!

Жив на Левандівці відомий лікар-бла­годійник Ярослав Гинилевич. Його буди­нок стояв навпроти «Супутника» (тепер на цьому місці звели новобудову). Він щороку проводив для українських дітей «Кіндер-баль». Збереглося навіть фото. Місцеві діти приходили до лікаря на подвір’я, він їх пригощав солодощами. Гинилевич був одним з перших, хто мав автомобіль. Потім лікар виїхав до Мюн­хена і там керував українським Червоним Хрестом. Але ще тривалий час допома­гав Левандівці".