«Гуцульські ліжники бусами везуть до Італії. Брали навіть на Аляску»

Гуцульські ліжники — чесані й нечесані, жилетки, покривала, шкарпетки, подушки, ковдри, рукавички… Ці унікальні витвори мистецтва з овечої вовни стовідсотково ручної роботи дуже подобаються людям. Таких не роблять ніде, лише в Карпатах. Їх бусами везуть в Італії — на Сицилію, у Рим, брали навіть на Аляску. Про це журналісту «ВЗ» розповіла карпатська майстриня Марія Костюк зі села Білоберізки Білоберізької ОТГ Верховинського району (розташоване високо в горах, за чотири кілометри від дороги і за 40 км від районного центру — Верховини).

Ліжник супроводжує гуцу­лів упродовж цілого жит­тя, він є їхнім своєрідним оберегом. Ним батьки благо­словляють дітей до шлюбу і об­даровують молодят на весіллі. Під тіло вмираючого, для по­легшення його страждань, гуцу­ли теж стелять ліжник. Ліжником ще й досі подекуди в Карпатах, проводжаючи в останню доро­гу покійника, накривають тру­ну. Наявність ліжників у хаті була ознакою доброго майнового стану родини, і чим більше було ліжників, тим багатшою вважа­лася наречена.

Майстриня охоче розпові­дає про технологію створення коца з овечої вовни. Ткати ки­лими пані Марія навчилася ще у 70-х роках минулого століття, а ще через десять років почала ткати ліжники. Зробити таке по­кривало (чи плед) — непросто, це потребує багато сил і праці. «Спочатку треба обстригти вівцю, — каже майстриня. — Потім перемити вовну, з’їхати з нею у граблю (місце, де чешуть вов­ну), з граблі привезти ту вовну, вже розчесану. Колись це все робили вдома, а тепер не годен обробити таку велику кількість вовни. Можна купити чесану вовну готову. Тоді треба скру­тити з неї нитку, купити нитку-основу. На спеціальному станку ліжник треба виткати, відвезти у валило (штучний невеликий во­доспад, влаштований у гірсько­му потічку, де „купають“ зіткані ліжники, від цього вони стають пухнастими. — Авт.). Тоді вису­шити, і можна продавати».

Майстриня каже, тепер на базарі у Косові здебільшого ку­пують готову вовну — закарпат­ську, франківську, гуцульську. Наприклад, у Криворівні гос­подарі тримають по сто овець. За словами майстрині, коли ку­пуєш готову вовну, то виходить дешевше й легше. На один ліж­ник її іде в середньому 8 кг. Коли вже є готова нитка, то за день можна і два ліжники зробити. Роблять двосторонні ліжники. Ними і накриваються, і під ноги стелять, і під себе. А дуже на­рядними дивани застеляють.

Вироби з овчини, які виго­товляють народні майстрині, витримують стилістику гуцуль­ських мотивів, але з роками з’являються нові модні орна­менти й візерунки. Навіть зна­йшли нові способи застосу­вання — зараз стало модно виготовляти з ліжників паль­та. «Називається така пальтова тканина — амбре, — каже гуцул­ка. — Узимку, коли холодно, за­носять тканину в ательє, де при­шивають рукави і роблять з неї пальто. А так собі закутуєшся, як шарфом, і все. У мене, у Фран­ківську, всі розкупили, позамов­ляли ще, довелося навіть дово­зити».

Розповіла пані Марія, як можна чистити і прати ліжни­ки. Вона їх пере польським рід­ким милом. Заливає ним ліжник у ванні, помне його у воді нога­ми чи руками, скрутить, щоб зій­шов бруд, і сполосне.

Ціна великого двоспального ліжника — одна тисяча гривень. Є й такі двоспальні, що коштують понад дві тисячі. До речі, ове­ча шерсть має і лікувальні влас­тивості за рахунок воску тварин­ного походження, який є в ній, і здатності вбирати у себе до 30% вологи. Вона чудово зігріває і створює відчуття комфорту, зні­має біль і стрес. Рекомендова­на тим, хто хворіє на ревматизм, остеохондроз, бронхіт та бага­то інших хвороб. Це абсолютно екологічний продукт, якому не­має аналогів у світі.