«То це рис чи не рис?»

Це відео на YouTube за добу набрало понад мільйон пере­глядів: пані Олександра за­мочує рис, потім бере крупу в руку, і рис … розчиняється. Як таке може бути? Може, у рисі якісь домішки, чи це взагалі сурогат? Я зателе­фонувала до Олександри Царенко, аби розпитати про її домашній експеримент.

«Я не розраховувала на такий розголос і на таку зацікавленість, — каже Олександра Царенко. — На відео я прокоментувала, що рис, на мою думку, неякісний. За 2−3 хвилини, поки я його проми­вала, він почав у руках розчиня­тися. Мені вже за 40 років, як го­тувати рис, сподіваюсь, вмію. А те відео показало, що це питання хвилює багатьох людей. І бага­то хто з таким зіткнувся, це відо­бражено у коментарях. В Україні ніхто не стежить за якістю про­дуктів, немає жодного контролю! Куди не кинься, молоко — не мо­локо, масло — не масло… Вияв­ляється, у нас і крупа — не крупа».

Пані Олександра в усній фор­мі звернулася до магазину (це відома в Україні мережа з голо­вним офісом у Дніпрі). «На упа­ковці є перелік країн, звідки цей рис могли привезти, — веде далі пані Олександра. — Магазин ви­лучив цю партію рису з продажу і замовив експертизу (вона, з їхніх слів, має бути наприкінці січня). Мені пропонували повернути гроші… Але справа не у грошах, а у нашому здоров’ї. Коли той рис поставила варити, він у мене навіть не збільшився в об’ємі. Був якийсь важкуватий, навіть не сплив. До речі, це не найдешев­ший рис, я за кілограмову пачку заплатила 22 грн. Рис, який про­дають на вагу, дешевший. Я ви­рішила після того, як буде готова експертиза, яку замовив супер­маркет, замовити також судово-медичну експертизу на ДНК рису (це експертиза схожа на ту, при якій встановлюють батьківство. — Авт.)».

Пані Олександра каже, чи­мало дописувачів теж стика­лися з таким рисом (і купували не лише у цій торговельній ме­режі). Писали професійні куха­рі, кондитери. Бо страви з рису, які добре вміють готувати, у них не виходили… «Мені закидали, що мене найняли, щоб дискре­дитувати мережу, — каже пані Олександра. — Це смішно! У ма­газині до мене лояльно поста­вилися. Питання щодо якості рису насамперед треба стави­ти постачальнику та фасуваль­нику. У мене не було мети зді­йняти галас, хотіла дізнатися: це рис чи не рис? Я виросла у сільській місцевості. Не розу­мію, що треба було зробити з зерном, щоб воно у такий спо­сіб розлізлося? Знаю, ця торго­вельна мережа широко співп­рацює з Китаєм. З цієї країни завозять 90% товару. Я не розу­мію, чому ми наш рис експорту­ємо, а вживаємо такий неякіс­ний? (В Україні рис вирощують на Херсонщині, там є цілі план­тації, вкриті водою. — Авт.). Моя молодша донька свого часу отруїлася соком, який їй купила у магазині бабуся. Дитина ви­пила той сік і знепритомніла. У лікарні сказали, що це 100% та страва, яка була вжита остан­ньою. Доньці діагностували ацетономічний синдром».

Пані Олександра звернула­ся з заявою у Держпродспожив­службу. Надала копію чека. Ку­пила для чиновників ще одну пачку диво-рису. «Вони так ці­каво працюють, — каже жінка. — Беруть товар і відправляють на експертизу до Києва. На місці не проводять жодних перевірок. З’ясування суті питання затягу­ється на 3−4 місяці… Ця структу­ра (Держпродспоживслужба. — Авт.) тупикова. Нічого не фіксує і нічим не допомагає. Настіль­ки пасивна… Чому я вирішила з’ясувати, що це за рис, на рівні тесту ДНК? Мені цікаво — цей рис сам виріс чи його штучно ство­рили? Якби Держпродспожив­служба одразу вийшла на місце, склала акт і вилучила цю пар­тію… Поки вони розрухаються, у продаж завезуть нову партію. І ще: якщо зернина розлазить­ся, тоді не пишіть, що це перший ґатунок. Раджу покупцям у таких випадках іти до магазину і повер­тати гроші за неякісний товар».

А тим часом…

«Культурний шок» я одер­жала після посту у «Фейсбуці» львів’янки Ірини Демидюк, яка купила на Левандівському ринку печиво… з тарганами! Коли по­купець почала обурюватися, про­давець спокійненько відповіла: «Ви що, вперше дізналися про те, що цілий базар у тарганах? Вони всюди, ми боремося з ними, по 6 тисяч отруту купуємо, інші про­давці отрути не купують і взагалі їх не чіпають…». «Як можна тра­вити тарганів, якщо на ринку їжа? — обурювалася пані Ірина. — Якби я тих тарганів не побачила і при­несла додому „на підселення“, у мене вся хата була б у тих тарга­нах! Два дорослі втікали по столі, п’ять-шість маленьких сиділи за вітриною»…