«То це рис чи не рис?»
Олександра Царенко з Дніпра замочила рис, а він у її руках… розчинився!
Це відео на YouTube за добу набрало понад мільйон переглядів: пані Олександра замочує рис, потім бере крупу в руку, і рис … розчиняється. Як таке може бути? Може, у рисі якісь домішки, чи це взагалі сурогат? Я зателефонувала до Олександри Царенко, аби розпитати про її домашній експеримент.
«Я не розраховувала на такий розголос і на таку зацікавленість, — каже Олександра Царенко. — На відео я прокоментувала, що рис, на мою думку, неякісний. За 2−3 хвилини, поки я його промивала, він почав у руках розчинятися. Мені вже за 40 років, як готувати рис, сподіваюсь, вмію. А те відео показало, що це питання хвилює багатьох людей. І багато хто з таким зіткнувся, це відображено у коментарях. В Україні ніхто не стежить за якістю продуктів, немає жодного контролю! Куди не кинься, молоко — не молоко, масло — не масло… Виявляється, у нас і крупа — не крупа».
Пані Олександра в усній формі звернулася до магазину (це відома в Україні мережа з головним офісом у Дніпрі). «На упаковці є перелік країн, звідки цей рис могли привезти, — веде далі пані Олександра. — Магазин вилучив цю партію рису з продажу і замовив експертизу (вона, з їхніх слів, має бути наприкінці січня). Мені пропонували повернути гроші… Але справа не у грошах, а у нашому здоров’ї. Коли той рис поставила варити, він у мене навіть не збільшився в об’ємі. Був якийсь важкуватий, навіть не сплив. До речі, це не найдешевший рис, я за кілограмову пачку заплатила 22 грн. Рис, який продають на вагу, дешевший. Я вирішила після того, як буде готова експертиза, яку замовив супермаркет, замовити також судово-медичну експертизу на ДНК рису (це експертиза схожа на ту, при якій встановлюють батьківство. — Авт.)».
Пані Олександра каже, чимало дописувачів теж стикалися з таким рисом (і купували не лише у цій торговельній мережі). Писали професійні кухарі, кондитери. Бо страви з рису, які добре вміють готувати, у них не виходили… «Мені закидали, що мене найняли, щоб дискредитувати мережу, — каже пані Олександра. — Це смішно! У магазині до мене лояльно поставилися. Питання щодо якості рису насамперед треба ставити постачальнику та фасувальнику. У мене не було мети здійняти галас, хотіла дізнатися: це рис чи не рис? Я виросла у сільській місцевості. Не розумію, що треба було зробити з зерном, щоб воно у такий спосіб розлізлося? Знаю, ця торговельна мережа широко співпрацює з Китаєм. З цієї країни завозять 90% товару. Я не розумію, чому ми наш рис експортуємо, а вживаємо такий неякісний? (В Україні рис вирощують на Херсонщині, там є цілі плантації, вкриті водою. — Авт.). Моя молодша донька свого часу отруїлася соком, який їй купила у магазині бабуся. Дитина випила той сік і знепритомніла. У лікарні сказали, що це 100% та страва, яка була вжита останньою. Доньці діагностували ацетономічний синдром».
Пані Олександра звернулася з заявою у Держпродспоживслужбу. Надала копію чека. Купила для чиновників ще одну пачку диво-рису. «Вони так цікаво працюють, — каже жінка. — Беруть товар і відправляють на експертизу до Києва. На місці не проводять жодних перевірок. З’ясування суті питання затягується на 3−4 місяці… Ця структура (Держпродспоживслужба. — Авт.) тупикова. Нічого не фіксує і нічим не допомагає. Настільки пасивна… Чому я вирішила з’ясувати, що це за рис, на рівні тесту ДНК? Мені цікаво — цей рис сам виріс чи його штучно створили? Якби Держпродспоживслужба одразу вийшла на місце, склала акт і вилучила цю партію… Поки вони розрухаються, у продаж завезуть нову партію. І ще: якщо зернина розлазиться, тоді не пишіть, що це перший ґатунок. Раджу покупцям у таких випадках іти до магазину і повертати гроші за неякісний товар».
А тим часом…
«Культурний шок» я одержала після посту у «Фейсбуці» львів’янки Ірини Демидюк, яка купила на Левандівському ринку печиво… з тарганами! Коли покупець почала обурюватися, продавець спокійненько відповіла: «Ви що, вперше дізналися про те, що цілий базар у тарганах? Вони всюди, ми боремося з ними, по 6 тисяч отруту купуємо, інші продавці отрути не купують і взагалі їх не чіпають…». «Як можна травити тарганів, якщо на ринку їжа? — обурювалася пані Ірина. — Якби я тих тарганів не побачила і принесла додому „на підселення“, у мене вся хата була б у тих тарганах! Два дорослі втікали по столі, п’ять-шість маленьких сиділи за вітриною»…
