Після операції на рак живе без шлунка… 30 років!

У 48 років життя Віталія Білана зі села Ворончина Рожищенського району поділилося на «до» і «після». Зі страшним діагнозом він опинився в онкодиспансері. Медики змушені були видалити чоловікові шлунок у надії, що йому ще вдасться якось протягнути рік-два. Та сьогодні чоловікові 77! Він переконує: тому, що нині ходить по білому світу, завдячує народній медицині, бо вона творить дива.

Харчуватися має часто, але потрошки

Біда дала про себе знати зо­всім несподівано. Важко було у розквіті сил усвідомлювати, що життя висить на волосині. Мучи­ло запитання: як далі правильно вчинити, до кого по допомогу звернутися? І Віталій Миколайо­вич довірив свою долю медикам онкодиспансеру. Коли після важ­кої 5-годинної операції хірург повідомив, що тепер доведеть­ся вчитися жити без шлунка, чоловік найперше запитав, чи так буває. Лікар кивнув голо­вою. Тоді пацієнт почав старанно запам’ятовувати медичні реко­мендації та настанови.

— Я одинадцять діб нічого не їв, — згадує ті часи Віталій Микола­йович. — В організм банками вли­вали всяке «капання». Мучився страшенно, терпів жахливі болі. Аби хоч трохи ставало легше, змушений був ще ковтати жменя­ми піґулки.

Коли на дванадцятий день після опе­рації чоловікові дозволили скуштувати кілька ложок нормальної їжі, він трошки підбадьорився. Та лікар відразу попере­див: може їсти все, крім страв із солод­кого молока, харчуватися має часто, але зовсім потрошки.

Перетравлювати їжу й тамувати біль Віталію Білану якийсь час ще допомага­ли медикаменти. Та потім їх відмінили. От тоді йому, зізнається, стало справ­ді дуже погано, часом навіть здавалося, що ось воно — наближення кінця. Але ро­дина дуже підтримувала, й чоловікові за­хотілося боротися. Тоді й почалася його особиста боротьба за себе.

— Я згадав свою бабцю, — розпові­дає Віталій Миколайович. — До неї йшли люди шлунок «поставити», ляк вилити — всім допомагала. А ще вона добре зна­лася на всяких травах, казала, що в них сила. От я й собі вирішив звернутися по допомогу до народної медицини.

У пошуках трав кілометри намотував

Чоловік перечитав гори тематичної лі­тератури. Придбав кілька книг відомо­го цілителя Євгена Товстухи. З газет та журналів виписував для себе рецепти фітотерапії. Щось підходило, від чогось доводилося відмовлятися. Та перелом­ним моментом вважає одну з публікацій травника Леоніда Павленка, в якій таки знайшов для себе унікальний еліксир здоров’я.

— У ній йшлося про цілющу енергію сонця, яка через промені передається природі, — говорить Віталій Миколайо­вич. — Павленко пояснював це так: про­мінь ділиться на 86 спектрів, тому треба взяти квіточки з 86 різних рослин (дерев, кущів і трав) в однаковій пропорції. Їх ви­сушити, перетерти на порошок, змішати і готувати з цієї суміші чаї. Я обрав мір­кою 250-грамову склянку. Скажете, то небагато? А щоб зібрати тих 86 склянок, довелося обходити-об'їздити «50-кіло­метрову зону» навколо села! Добре, що мені у цьому допомагала дружина — з її допомогою й зробив я ті ліки.

Три місяці день у день Віталій Білан пив відвар, поки врешті не відчув таке ба­жане полегшення. Каже, біль вщух, а ор­ганізм почав швидкими темпами віднов­люватися. Вчорашній важко хворий наче заново народився!

В онкодиспансері всі дивувалися з результату

Чоловік з усмішкою згадує: коли ви­писувався з лікарні, йому з натяжкою прогнозували золотий ювілей. А він вже зустрів золоте весілля з коханою дружи­ною Галиною Микитівною! Віталій Ми­колайович тішиться дітьми та внуками й знаходить час на вірші. А ще — на спілку­вання з природою. Бо впевнений, саме вона його зцілила, повернула до життя.

Пенсіонер розповідає, що в перші роки, коли проходив «контрольні» обсте­ження в онкодиспансері, лікарі відверто дивувалися, як дає собі без шлунка раду, має таке хороше самопочуття? Тож не крився і зізнався, що випробував на собі не один рецепт народної медицини, поки знайшов «свої» ліки. Пізніше медики по­чали давати контакт Білана пацієнтам з подібними проблемами. Тож до селяни­на почали з’їжджатися люди мало не з ці­лого району, аби вивідати його секрети боротьби зі страшним ворогом — раком.

— Вони слухали, записували, а потім кожен вибирав собі те, що йому підхо­дить, — каже Віталій Миколайович. — Бо рецептів народна медицина дає безліч. Головне, їх правильно підібрати і взяти на озброєння. Тоді навіть смертельна біда відступить. Хіба я не приклад?

Волинська область