«Є багато порядних людей, та сама система їх нищить»
Досвідчений опер розповів журналісту «ВЗ» про поліцейську «кухню» зсередини і про те, чому несподівано для колег звільнився з «органів»
Іван (ім'я на прохання мого співрозмовника я змінила) понад 10 років працював у правоохоронних органах. Він може порівняти службу, коли тільки прийшов на роботу, і час, коли про реформи заговорили й у тоді ще міліції.
Чому досвідчений оперуповноважений звільнився з роботи? Невже нова поліція — це лише гарна обгортка?
З Іваном ми знайомі давно. Тому довіряю тому, що він розповідає. Ми зустрілися на каві. Не помітила, що шкодує за попередньою роботою. Єдине, коли зайшлося про певні нюанси, на яких добре розуміється, очі в екс-правоохоронця зблиснули…
— Іване, розкажи про час, коли ти прийшов у міліцію. Чому обрав цей фах?
— Люблю справедливість. Коли попрацював півроку, зрозумів, що все не так, як собі уявляв. Жодної романтики у цій професії не було. Суспільство зневажало міліцію. Коли когось затримували, доходило до рукоприкладства (Іван не приховує, що до підозрюваних застосовували різні види катувань, але щоб когось убили — такого не було. — Авт.). Але проти системи не попреш… Я потрапив в оперативну службу, там і працював. У багатьох досвідчених правоохоронців зникає бажання працювати, коли немає жодного матеріального забезпечення. Транспорт на роботі, як правило, усі використовують власний. Так було раніше, є і тепер. Нічого не змінилося. Заправляють машини — теж за свої гроші. А для керівництва головне — показники. Хоча Аваков по телебаченню кричить, що головне — це довіра людей до поліції. Створює гарну картинку. А насправді «лапшу» вішає на вуха… Щомісяця кожен працівник має розкрити, як мінімум, один злочин. Якими правдами — неправдами ти його розкриєш, нікого не цікавить. Якщо не даєш показників, за це гноблять. Влаштовують моральну «давку». Начальники, аби себе прикрити, приводять на нараду підлеглих і кажуть: «О, цей негідник! Він нічого не робить». Тоді вирішується питання про стягнення з зарплати або переведення поза межі оперативної служби — дільничним, інспектором. А начальника посварили, і все.
— А який злочин найважче розкрити?
— Бувають різні ситуації. Є очевидний злочин, свідки, запис з камер відеоспостереження. Тоді особу злочинця легко встановити. Потрібен день-два, максимум тиждень. Якщо убивство, до розслідування підключається начальство, мудрі голови. Складається план дій. Керівництво роздає цінні вказівки, хто і що має робити. Опитати людей на вулиці, пройти по квартирах усіх будинків. Але знов-таки — уся ця циферія… Розкриті злочини ділять на усі правоохоронні служби. Навіть якщо цей злочин розкрив опер, на нього розписують 0,5% злочину. Але дільничні не можуть мати більше розкритих злочинів, ніж розшуківці. І тоді починається гра цифр.
— Таке враження, що начальники сидять в управлінні і цілими днями рахують, кому який показник «виписати»…
— Так і є! Щоранку начальник відділку доповідає в управління, що сталося за добу і скільки злочинів розкрито. А керівництво каже: «Чого так мало?!». Їм завжди мало. Бо їх Київ питає… Не пам’ятаю, щоб керівництво управління хоч раз сказало: «О, ви молодці!».
— Але служба тебе затягнула…
— Надіявся, що зміни все-таки будуть, що настане час, коли усю зарплату принесу додому. А то заробив 5 тисяч грн., 2,5 тисячі, як мінімум, залишив на роботі. Є певна специфіка. Коли працюєш з затриманим, він каже: «Дай сигарету!». Щоб підозрюваний йшов на контакт, біжиш у магазин, купуєш йому сигарети, їжу… У когось немає рідних, а дехто каже: «Він нам уже так набрид. Закрийте його!». Державні кошти, наскільки я цікавився, виділяються на харчування затриманих. Але я цих грошей ніколи не бачив.
— Невже опер залишається наодинці з підозрюваним?
— Багато залежить від керівника. До одного підходиш, кажеш: «Петре Івановичу, треба їхати за Львів, потрібні гроші на заправку». Один дає, а другий каже: «Немає грошей». Мені з керівниками не дуже щастило… Аби затримати злочинця на гарячому, потрібні гроші. Як, наприклад, затримати продавця наркотичних речовин, якщо не купити у нього наркотик? На закупку наркотичних, психотропних речовин потрібні чималі кошти. А начальник каже: «Це твої проблеми». Усі говорять про підвищення зарплат у поліції. Зарплата 10 тисяч грн. недостатня. Гроші інформаторам, до речі, правоохоронці теж платять зі своєї кишені…
— Отже, правоохоронець має щось «замутити», аби додатково заробити?
— Ти про хабарі? Буває, людина звернулася, їй потрібна термінова допомога. Ми допомагаємо, вона віддячує і дає 500 грн. Я ніколи не називав жодних сум. На жаль, є у поліції кадри, які кажуть: «10 тисяч доларів — і ми допоможемо». Або затримуємо особу, починаються різні рухи. Керівники дзвонять, високопосадовці, адвокати, судді, прокурори: «Його треба відпустити». Такі питання вирішуються на рівні керівництва. Будеш чинити опір — справу у тебе заберуть.
— Громадські активісти обурюються, що у Львові є правоохоронці, які «торгують» кримінальними справами…
— «Торгують», як правило, слідство і прокуратура. Оперативний працівник чи дільничний затримав злочинця, і все. Далі вирішує слідство. Слідчий погоджує питання з прокуратурою. Ключове слово — у прокурорів. Якщо є реальний злочин, а у прокуратуру «заїхали» гроші, вони все зроблять, щоб «похерити» цю справу. А слідчі не хочуть сваритися з прокурорами, бо вони залежні один від одного. Навіть якщо опер знайде нові докази у справі, їх просто «загублять»…
— Невже будь-яку справу можна знищити?
— Вбивство, зґвалтування, наркотики, торгівля людьми — такі справи навряд чи хтось наважиться знищити. Є міліціонери, які перейшли у нову поліцію і там налагодили старі схеми. Але є багато порядних людей, та сама система їх нищить. Нормальних приміщень для праці немає. У Львові лише у Сихівському відділку чисті кабінети і нові вікна. Люди заходять і не жахаються. Решта відділків — це жах! Ти заходиш у той кабінет, уся ця обстановка тисне на мозок. Сидиш на тому стільці і думаєш, щоб він під тобою не розвалився. 90% оргтехніки купують самі працівники. Якщо на професійне свято дарують принтер чи два комп’ютери на відділок, у якому працює сто чоловік, це смішно. Слідчим у відділку виділили 25 пачок паперу. У нього пачка паперу йде за день! Йому по кожній справі треба дати відповідь чи зробити запит. А таких справ у слідчого — 300! Він виймає з кишені сто гривень і йде по папір.
— А форму теж треба самому купувати?
— Звичайно! Мінімальне постачання є. Але завозять такі розміри, у які тільки пузаті дядьки можуть влізти, під 120 кіло. Або дуже малі розміри. Середніх розмірів не було. Причому мірки знімалися, і не раз.
— Ще до атестації багато професіоналів звільнилося. Поліція справді виглядає ослабленою…
— Відверто? З професійної точки зору вона ніяка. У Європі поліцейський, не виходячи з кабінету, отримує усю інформацію про особу (навіть якщо вона раніше не притягувалася за злочини). Які у неї рахунки у банку, з ким була одружена, де проживала. У нас треба об’їхати купу інстанцій, щоб зібрати документи для справи. В Інтернеті можна більше дізнатися (У поліції є внутрішня електронна база, у якій підозрюваної особи може й не бути. — Авт.). У банк приходиш, а тобі кажуть: «Банківська таємниця. Будьте здорові!». Руки зв’язані. Відповіді на запит слідчий може чекати з банку місяцями.
— Очевидно, що злочинний світ вдосконалюється. Чим це загрожує суспільству?
— Злочинці подекуди більше знають, ніж теперішні працівники поліції. На службу приходять молоді випускники. Вони кажуть: «А нас не так вчили». Їм базу дають, але на практиці все по-іншому. Їм треба по-новому вчитися. Щоб вникнути у цю роботу, потрібно декілька років! Як може керувати підрозділом людина, яка не має стажу роботи в оперативній службі чи слідстві? Він сідає за стіл з досвідченим опером, який має клепку в голові, цей опер заганяє його під плінтус. Той працівник навіть не має з ким порадитися. Щоб бути начальником відділку, треба мати п’ять чи десять років слідчого або оперативного стажу.
— За моєю інформацією, у Львові є правоохоронці-перевертні, які «дахують» автозлодіїв, валютників, «барсетників», квартирних аферистів…
— Коли я тільки прийшов на службу, то наслухався, хто займається квартирними аферами. У більшості випадків цим займалися працівники міліції або брали у цьому участь (Такі випадки і тепер фіксують. Але, на жаль, справи тягнуться у судах роками. Наша газета писала торік про чоловіка, якого викрали, аби заволодіти його житлом: «Не думав, що мою квартиру вже продали» («ВЗ» від
— Що стало останньою гіркою краплею, коли ти вирішив залишити службу?
— Колеги дивувалися, що я вирішив звільнитися. Всім пояснював, що не бачу ніяких перспектив. Набридло бігати за наркоманами та злодюжками (Іван розповідав, що найбільше на Львівщині вуличних крадіжок, злодії викрадають сумки, телефони, золоті прикраси. Промишляють «кишенькові» у маршрутках. Чимало квартирних крадіжок та викрадень дорогих автомобілів. — Авт.).
Ти у постійному нервовому напруженні. Цілодобово тримаєш телефон під вухом. Серед ночі можуть передзвонити, бо треба їхати. Встаєш і їдеш. Як ти доберешся, нікого не цікавить. Вихідний — неділя, можна виспатися. Як діти ростуть, не бачиш. Зранку йдеш, вночі приходиш. Багато випадків, коли дружини ставлять ультиматум: або ти кидаєш роботу, або я йду. Люди зриваються. Вдома проблеми, на роботі проблеми. Стрес знімають алкоголем. Це допомагає тимчасово. Коли тверезіють, повертаються у будні.
Я дуже довго наважувався на звільнення. Думав: що буду робити по той бік «барикад»? Побоювання були марними. Роботу із зарплатою 10 тисяч грн., але з меншим моральним навантаженням, знайти нескладно.
