«Є багато порядних людей, та сама система їх нищить»

Іван (ім'я на прохання мого співрозмовника я змінила) понад 10 років працював у правоохоронних органах. Він може порівняти службу, коли тільки прийшов на роботу, і час, коли про реформи заговорили й у тоді ще міліції.

Чому досвідчений оперуповноважений звільнився з роботи? Невже нова по­ліція — це лише гарна обгортка?

З Іваном ми знайомі давно. Тому довіряю тому, що він роз­повідає. Ми зустрілися на каві. Не помітила, що шкодує за по­передньою роботою. Єдине, коли зайшлося про певні нюан­си, на яких добре розуміється, очі в екс-правоохоронця зблис­нули…

— Іване, розкажи про час, коли ти прийшов у міліцію. Чому обрав цей фах?

— Люблю справедливість. Коли попрацював півроку, зро­зумів, що все не так, як собі уяв­ляв. Жодної романтики у цій професії не було. Суспільство зневажало міліцію. Коли когось затримували, доходило до ру­коприкладства (Іван не прихо­вує, що до підозрюваних засто­совували різні види катувань, але щоб когось убили — тако­го не було. — Авт.). Але проти системи не попреш… Я потра­пив в оперативну службу, там і працював. У багатьох досвідче­них правоохоронців зникає ба­жання працювати, коли немає жодного матеріального забез­печення. Транспорт на робо­ті, як правило, усі використову­ють власний. Так було раніше, є і тепер. Нічого не змінилося. За­правляють машини — теж за свої гроші. А для керівництва голо­вне — показники. Хоча Аваков по телебаченню кричить, що голо­вне — це довіра людей до поліції. Створює гарну картинку. А на­справді «лапшу» вішає на вуха… Щомісяця кожен працівник має розкрити, як мінімум, один зло­чин. Якими правдами — неправ­дами ти його розкриєш, нікого не цікавить. Якщо не даєш по­казників, за це гноблять. Вла­штовують моральну «давку». На­чальники, аби себе прикрити, приводять на нараду підлеглих і кажуть: «О, цей негідник! Він ні­чого не робить». Тоді вирішу­ється питання про стягнення з зарплати або переведення поза межі оперативної служби — діль­ничним, інспектором. А началь­ника посварили, і все.

— А який злочин найважче розкрити?

— Бувають різні ситуації. Є очевидний злочин, свідки, запис з камер відеоспостереження. Тоді особу злочинця легко вста­новити. Потрібен день-два, мак­симум тиждень. Якщо убивство, до розслідування підключається начальство, мудрі голови. Скла­дається план дій. Керівництво роздає цінні вказівки, хто і що має робити. Опитати людей на вулиці, пройти по квартирах усіх будинків. Але знов-таки — уся ця циферія… Розкриті злочини ді­лять на усі правоохоронні служ­би. Навіть якщо цей злочин роз­крив опер, на нього розписують 0,5% злочину. Але дільничні не можуть мати більше розкритих злочинів, ніж розшуківці. І тоді починається гра цифр.

— Таке враження, що на­чальники сидять в управлінні і цілими днями рахують, кому який показник «виписати»…

— Так і є! Щоранку начальник відділку доповідає в управлін­ня, що сталося за добу і скіль­ки злочинів розкрито. А керівни­цтво каже: «Чого так мало?!». Їм завжди мало. Бо їх Київ питає… Не пам’ятаю, щоб керівництво управління хоч раз сказало: «О, ви молодці!».

— Але служба тебе затягну­ла…

— Надіявся, що зміни все-таки будуть, що настане час, коли усю зарплату принесу до­дому. А то заробив 5 тисяч грн., 2,5 тисячі, як мінімум, залишив на роботі. Є певна специфіка. Коли працюєш з затриманим, він каже: «Дай сигарету!». Щоб підозрюваний йшов на контакт, біжиш у магазин, купуєш йому сигарети, їжу… У когось не­має рідних, а дехто каже: «Він нам уже так набрид. Закрий­те його!». Державні кошти, на­скільки я цікавився, виділяються на харчування затриманих. Але я цих грошей ніколи не бачив.

— Невже опер залишаєть­ся наодинці з підозрюваним?

— Багато залежить від керів­ника. До одного підходиш, ка­жеш: «Петре Івановичу, тре­ба їхати за Львів, потрібні гроші на заправку». Один дає, а дру­гий каже: «Немає грошей». Мені з керівниками не дуже щасти­ло… Аби затримати злочинця на гарячому, потрібні гроші. Як, наприклад, затримати продав­ця наркотичних речовин, якщо не купити у нього наркотик? На закупку наркотичних, психо­тропних речовин потрібні чима­лі кошти. А начальник каже: «Це твої проблеми». Усі говорять про підвищення зарплат у полі­ції. Зарплата 10 тисяч грн. недо­статня. Гроші інформаторам, до речі, правоохоронці теж платять зі своєї кишені…

— Отже, правоохоронець має щось «замутити», аби додатково заробити?

— Ти про хабарі? Буває, люди­на звернулася, їй потрібна тер­мінова допомога. Ми допомага­ємо, вона віддячує і дає 500 грн. Я ніколи не називав жодних сум. На жаль, є у поліції кадри, які ка­жуть: «10 тисяч доларів — і ми допоможемо». Або затримуємо особу, починаються різні рухи. Керівники дзвонять, високопо­садовці, адвокати, судді, проку­рори: «Його треба відпустити». Такі питання вирішуються на рівні керівництва. Будеш чини­ти опір — справу у тебе заберуть.

— Громадські активісти обурюються, що у Львові є правоохоронці, які «торгу­ють» кримінальними справа­ми…

— «Торгують», як правило, слід­ство і прокуратура. Оперативний працівник чи дільничний затри­мав злочинця, і все. Далі вирі­шує слідство. Слідчий погоджує питання з прокуратурою. Ключо­ве слово — у прокурорів. Якщо є реальний злочин, а у прокурату­ру «заїхали» гроші, вони все зро­блять, щоб «похерити» цю спра­ву. А слідчі не хочуть сваритися з прокурорами, бо вони залеж­ні один від одного. Навіть якщо опер знайде нові докази у справі, їх просто «загублять»…

— Невже будь-яку справу можна знищити?

— Вбивство, зґвалтування, наркотики, торгівля людьми — такі справи навряд чи хтось на­важиться знищити. Є міліціоне­ри, які перейшли у нову поліцію і там налагодили старі схеми. Але є багато порядних людей, та сама система їх нищить. Нор­мальних приміщень для пра­ці немає. У Львові лише у Сихів­ському відділку чисті кабінети і нові вікна. Люди заходять і не жахаються. Решта відділків — це жах! Ти заходиш у той кабі­нет, уся ця обстановка тисне на мозок. Сидиш на тому стіль­ці і думаєш, щоб він під тобою не розвалився. 90% оргтехніки купують самі працівники. Якщо на професійне свято дарують принтер чи два комп’ютери на відділок, у якому працює сто чо­ловік, це смішно. Слідчим у від­ділку виділили 25 пачок папе­ру. У нього пачка паперу йде за день! Йому по кожній справі треба дати відповідь чи зробити запит. А таких справ у слідчого — 300! Він виймає з кишені сто гривень і йде по папір.

— А форму теж треба само­му купувати?

— Звичайно! Мінімальне по­стачання є. Але завозять такі розміри, у які тільки пузаті дядь­ки можуть влізти, під 120 кіло. Або дуже малі розміри. Серед­ніх розмірів не було. Причому мірки знімалися, і не раз.

— Ще до атестації бага­то професіоналів звільнило­ся. Поліція справді виглядає ослабленою…

— Відверто? З професійної точки зору вона ніяка. У Європі поліцейський, не виходячи з ка­бінету, отримує усю інформацію про особу (навіть якщо вона ра­ніше не притягувалася за злочи­ни). Які у неї рахунки у банку, з ким була одружена, де прожи­вала. У нас треба об’їхати купу інстанцій, щоб зібрати докумен­ти для справи. В Інтернеті мож­на більше дізнатися (У поліції є внутрішня електронна база, у якій підозрюваної особи може й не бути. — Авт.). У банк прихо­диш, а тобі кажуть: «Банківська таємниця. Будьте здорові!». Руки зв’язані. Відповіді на запит слідчий може чекати з банку мі­сяцями.

— Очевидно, що злочинний світ вдосконалюється. Чим це загрожує суспільству?

— Злочинці подекуди більше знають, ніж теперішні праців­ники поліції. На службу прихо­дять молоді випускники. Вони кажуть: «А нас не так вчили». Їм базу дають, але на практиці все по-іншому. Їм треба по-новому вчитися. Щоб вникнути у цю ро­боту, потрібно декілька років! Як може керувати підрозділом людина, яка не має стажу робо­ти в оперативній службі чи слід­стві? Він сідає за стіл з досвід­ченим опером, який має клепку в голові, цей опер заганяє його під плінтус. Той працівник на­віть не має з ким порадитися. Щоб бути начальником відділ­ку, треба мати п’ять чи десять років слідчого або оперативно­го стажу.

— За моєю інформаці­єю, у Львові є правоохорон­ці-перевертні, які «дахують» автозлодіїв, валютників, «барсетників», квартирних аферистів…

— Коли я тільки прийшов на службу, то наслухався, хто за­ймається квартирними афера­ми. У більшості випадків цим за­ймалися працівники міліції або брали у цьому участь (Такі випад­ки і тепер фіксують. Але, на жаль, справи тягнуться у судах рока­ми. Наша газета писала торік про чоловіка, якого викрали, аби заволодіти його житлом: «Не ду­мав, що мою квартиру вже про­дали» («ВЗ» від 17.08.2017 р.). У банді були і чинні правоохоронці. — Авт.). Буває, дають «добро» на викрадення автомобіля. Але це «добро» дає дуже обмежене коло осіб. Чутки такі є. Був курйозний випадок. Ми вийшли на автозло­дія, але доказів нам бракувало. І от ми стоїмо, спілкуємося з ним. Він поводиться спокійно і каже: «Через 15 хвилин з такої-то вули­ці поїде чорна «Октавія». Ми по­сміялися. А через 15 хвилин цю машину викрали…

— Що стало останньою гір­кою краплею, коли ти вирі­шив залишити службу?

— Колеги дивувалися, що я вирішив звільнитися. Всім по­яснював, що не бачу ніяких пер­спектив. Набридло бігати за наркоманами та злодюжками (Іван розповідав, що найбіль­ше на Львівщині вуличних кра­діжок, злодії викрадають сум­ки, телефони, золоті прикраси. Промишляють «кишенькові» у маршрутках. Чимало квартир­них крадіжок та викрадень до­рогих автомобілів. — Авт.).

Ти у постійному нервовому напруженні. Цілодобово трима­єш телефон під вухом. Серед ночі можуть передзвонити, бо треба їхати. Встаєш і їдеш. Як ти доберешся, нікого не цікавить. Вихідний — неділя, можна виспа­тися. Як діти ростуть, не бачиш. Зранку йдеш, вночі приходиш. Багато випадків, коли дружи­ни ставлять ультиматум: або ти кидаєш роботу, або я йду. Люди зриваються. Вдома проблеми, на роботі проблеми. Стрес зні­мають алкоголем. Це допома­гає тимчасово. Коли тверезіють, повертаються у будні.

Я дуже довго наважувався на звільнення. Думав: що буду ро­бити по той бік «барикад»? По­боювання були марними. Роботу із зарплатою 10 тисяч грн., але з меншим моральним наванта­женням, знайти нескладно.

P. S. У розповіді Івана мене здивував один момент. Виявля­ється, зайти з робочими питан­нями у кабінет генерала, керів­ника обласної поліції Валерія Середи рядовий працівник по­ліції не має права. Якщо про це дізнається його безпосередній начальник, то матиме пробле­ми…