Директор не має кабінету, учительська — за склом…

У приватній початковій школі «Вільні та небайдужі» панує принципово інша атмосфера, ніж у звичайній загальноосвітній школі (у мене, як кажуть, зламались шаблони).

Навчання тут дороге — 5700 грн. на місяць (але триразове харчування, гуртки). Про шкільне життя «Вільних та небайдужих» журналіст «ВЗ» розпитувала у директора з навчальних програм Ольги Гісь.

Раніше пані Оля (саме так її називають у школі діти, вчителі та батьки), працювала в Академії наук. Вона — професійний математик. Багато років пише для початкової школи підручники з математики (вони вирізняються веселим та жартівливим стилем). Директорка каже, математика у старшій школі катастрофічно перевантажена (те, що у нас діти вчать у 9-му класі, в Америці — на першому курсі університету). При цьому вирахувати, скільки коштує сукня, якщо на неї знижка 10%, діти часто не можуть. Таких завдань у підручниках із математики немає…

Ольга Гісь має у своєму доробку і підручники з логічного мислення. Стажувалася в Америці. Прожила там п'ять років. Її чоловік — американець, колишній «айтішник». Коли пані Олі запропонували роботу в українській школі, погодився разом з дружиною переїхати до України. Нині викладає англійську та програмування, зокрема для атовців…

… На фасаді школи — ровер й інші модні «прибамбаси». Поруч — парковка для велосипедів. Заходимо у вестибюль, а там — дерев'яні шпаківні, на дизайнерському дереві — кольорові парасольки (діти їх беруть, коли йдуть гуляти). На другому поверсі, за склом, — учительська!

— Пані Олю, що відчували, коли потрапили у таку школу?\ї

— Коли запропонували цю роботу, у мене були інші плани. Дізнавшись, що засновник цієї школи компанія «!Фест», погодилася. Розуміла, що мені не доведеться шукати гроші на дах, який тече, чи туалетний папір… Випрошувати гроші у батьків. Ця робота — логічне продовження того, що я робила у житті. Завжди намагалася зробити освіту цікавішою. Тепер до нас ходять на екскурсії вчителі з різних шкіл — переймають досвід.

На стіні у холі — список рис характеру, які виховують у дітей у цій школі: наполегливість, воля, командний дух, свобода, відповідальність, небайдужість, доброта, креативність, вільний розум, гідність, відвага… Підіймаємося в учительську. Власного кабінету директорка немає — разом з усіма вчителями працює в учительській.

— Тут у нас шиншили живуть — Вільний та Небайдужа, — у клітці симпатичні пухнастики. — На День незалежності у них народилося шиншилятко, його назвали Незалежним. Перший наказ по школі, до речі, був «про шиншил». Ми виписали низку вимог, які діти мали виконати. До прикладу, якщо діти у класі дружні, тоді шиншили живуть у цьому класі. На канікулах перенесли їх в учительську (тут ще є черепашка Рафаель. Діти вільно заходять в учительську, годують тваринку молочаєм. — Авт.).

— Мабуть, вчителі пройшли жорсткий відбір до школи?

— Чесно кажучи, у приватні школи вчителі йти бояться. Вимоги вищі, діти більш розкуті. На них не прикрикнеш: «Я сказав — сядь!». Треба бути цікавим, мати харизму, щоб завоювати авторитет у цих дітей. Бояться, що з приватної школи можуть вигнати, якщо не справився. У державній добрий — недобрий вчитель, тебе ніхто не вижене. Я свого часу проводила багато тренінгів з вчителями, бачила, хто креативний, і кликала таких людей. У нас працює близько 40 вчителів — від 22 до 40 років.

— Яка зарплата у ваших вчителів?

— 10−11 тисяч грн. У нас, до речі, працює випускниця консерваторії, переможниця багатьох вокальних конкурсів — викладає музику. У театральній студії — актор Драмтеатру ім. Л. Курбаса. Дизайн викладають випускники академії мистецтв. Танці — балет «Життя». Це професіонали, які знають свою справу.

Помічаю на стіні дитячі малюнки. Учні бачать пані Олю… балериною. Прогулюємося школою далі… У коридорах багато вільного простору, місць для відпочинку (з килимовим покриттям і навіть тапчанчиками, на яких можна полежати). На підлозі можна грати навіть у класики. На стелі у їдальні — сонячна система. Світлі меблі. На столику у їдальні помітила горщики, у них діти вирощували… горох. У класах — тач-панелі, куди закачано море навчального матеріалу. Коштує така розумна «дошка» 5 тисяч доларів.

— Мусимо більш креативно вчити сучасних дітей, — веде далі директорка. — У нашій школі є банк, маємо власну валюту — фестики. Гроші діти мають заробити. Створюють той чи інший проект, його оцінюють, наприклад, у певну кількість сонечок (кожен клас індивідуально). Сонечка треба обміняти на фестики. Діти на практиці засвоюють, як працює обмін валют. Зароблені гроші тримають у «сейфі». У кінці року можуть купити за них якусь потрібну і недорогу річ. Якщо забракне комусь грошей, ми відкрили кредитну лінію. Усі кредити діти мали чемно відпрацювати. Якщо дитина погано пише, має додатково переписати три оповідання. Якщо погано читає, прочитати і переказати текст. За цим строго стежили.

— Як на вас реагують чиновники з Міносвіти?

— Щодня приходить по десять листів, ми фізично не встигаємо на них відповідати. Цей паперовий «перегруз» з'їдає енергію та силу вчителя. Неможливо заповнити стільки цих бланків! Для нас важливіша мотивація дітей, ці папери — в останню чергу. Коли дитина каже, я не можу хворіти, бо мені треба фестики заробляти, це свідчить, які діти вмотивовані.

Пані Оля каже, у школі є золоті правила, яких усі мають дотримуватися. Як от правило піднятої руки, аби у навчальному закладі не було галасу. Бо звичних шкільних дзвінків тут немає… Кожен клас має власну назву: як от «Хмародери», «Блискавки»… Попри все, школа не застрахована від учнівського булінгу (цькування). Вчителі стикалися з невмотивованою агресією дитини. Психолога у школі тоді ще не було, цю посаду запровадили лише цього року, але з батьками дитини-агресора договору не продовжили.

— У вас багато уроків англійської мови. Чому діти іноді виходять зі школи і англійською «ні бум-бум»?

— Дитину треба «занурити» у розмовну мову. Наша мета — розговорити дітей до 4-го класу. Виписувати слова і зазубрювати зі словничка — неправильна методика. Я жила в Америці і знаю, що американці реально використовують чотири часи. А ми забиваємо дітям голову тим, що не потрібно… Вони бояться говорити. Цей страх блокує мовлення. Не обов'язково одразу правильно вимовляти слова, треба їх розуміти. Мій син закінчив фізматліцей і за три роки вивчив англійську. Вчителька у класі розмовляла лише англійською. Вони місяць взагалі нічого не розуміли. Син — міжнародний шаховий гросмейстер, англійською коментує шахові турніри. Блискуче говорить, жартує (У цій школі шахи — обов'язковий предмет з 1-го класу. Також є уроки плавання та айкідо. — Авт.).

— А що для вас є неприйнятним?

Для мене головне — командний дух! Тому казати, що той чи інший клас найкращий, неправильно. Не люблю хвальків.

— У деяких школах вчителі бояться директорів як вогню. У вас я цього не помітила…

Якщо у директора багато амбіцій і зверхності, він буде показувати, я тут начальник. Буває, колеги «возносять» свого начальника, а той втрачає відчуття реальності і думає, що він пуп землі. Сьогодні ти на коні, а завтра під конем… Важливо, наскільки віддано та якісно ти працюєш. А посади нічого не значать…