«Золота» школа

Ранці, зошити, ручки-олівці, лінійки, шкільні форми, сорочки-блузки, туфлі… Продавці на шкільних ярмарках підраховують доходи, а батьки із сумом дивляться на спустошені гаманці. Цьогоріч 1 вересня влетіло у добрячу «копійку». Особливо тим, хто проводжав у школу першачка й мусив купувати усе — від портфелика до письмового столу.

Уперше свято «Пер­шодзвоника» я свят­кувала дванадцять років тому. Тоді йшов до школи мій син. Сьогодні ж віддаю до шкільної науки донечку. Вона із захоплен­ням розглядає усе шкільне приладдя, що ми придба­ли, любується бантиками й з нетерпінням чекає на суботу, коли нарешті змо­же вдягнути свою форму. А я мимоволі підраховую, скільки ж було на все це ви­трачено.

Пошук якісної шкільної форми почали у липні. Брати ширвжиток я, як відповідальна мама, не хо­тіла категорично. Коли побачила на ринку сарафани та піджаки із «хрумтячої» синтетики за 700 гри­вень за комплект, розвернулася й пішла геть. На жоден якісний варі­ант для дівчинки я так і не натра­пила. Але ж форма — це той одяг, в якому першокласник перебуває протягом усього дня! Має бути не просто гарною, а «здоровою», з натуральних тканин.

У магазинах вибір якісних речей значно кращий. Але у нашій школі затверджений не лише колір, а й крій (!) піджаків, тож довелося по­пітніти, бігаючи від однієї крамниці до іншої. Ідеального варіанту я так і не знайшла. Зупинилася на про­позиції від львівського постачаль­ника, який пропонував пристойну шкільну форму з хорошим вмістом вовни. За сарафан у магазині про­сили 580 гривень, піджак — 820, блузочку з коротким рукавом 470, з довгим — 340 (була на знижці че­рез минулорічний фасон). Вийшло майже 2300 гривень. Пару білень­ких ажурних гольфів і піджак на зміну (запасний комплект), при­несла подруга, донька якої пере­йшла у старший клас. За пару чор­них штанів на ринку я віддала ще 300 гривень.

Пощастило зі спортивним одя­гом. Відмінний турецький кос­тюм знайшла в дитячому магазині на розпродажу. Майже половину вартості скинули через минуло­річну модель. Я купувала на по­розі нового завозу, тож притриму­вати «старіші» речі, хоч у відмінній якості та вигляді, власники не хоті­ли. Відтак 300 гривень замість 500 — і зекономленого вистачило ще й на кеди.

Та на цьому витрати не скінчи­лися. Треба було придбати донеч­ці туфельки. Точніше, відразу двоє. Адже погода мінлива. Більш лег­ший, святковіший варіант — на те­плу погоду, більш закриті — на до­щову. Теж купувала у дитячих магазинах на розпродажах за пів­ціни. Обидві моделі, польського виробництва зі шкіряною «начин­кою» всередині, обійшлися нам за 350 гривень кожна замість 700. А ще ж треба змінне взуття. І теж має бути якісне, як і форма. А ще ідеально лягати по ніжці — не тис­нути і не парити. Адже у ньому взу­та дитина буде з 8-ї ранку до 18-ї вечора. Знайшли більш-менш гід­ний варіант за 300 гривень.

А ось на рюкзаку, як би не пере­конували експерти, я вирішила зе­кономити. Хоч цілком погоджуюся з рекомендаціями, що портфелик має мати спеціальні широкі лям­ки, м’якенькі нашивки на них, бути легким тощо, бо так краще для дитини, її хребта. Але подумала: якщо все одно весь перший клас батьки зобов’язані заводити маля до школи і потім забирати його, то й рюкзак я нестиму сама — у руках чи на плечі. Мені дорогих лямок не треба. А дитина лише один раз на день переноситиме його з класу в дитсадок (де діє група продовже­ного дня, адже це школа-садок). Тож обрали ми бюджетний варі­ант від українського виробника — за 250 гривень. Врешті-решт, коли закінчиться шкільний бум і по­чнеться ліквідаційний розпродаж залишкових моделей ранців, мож­на буде купити ще й кращий, ім­портний за півціни. Нині такий ко­штує у межах тисячі гривень.

Начинка портфелика вийняла з гаманця ще майже 400 гривень. Це зошити й папка для них, обкла­динки, ручки, пенал, лінійка, про­сті олівці (дорогі німецькі кольо­рові олівці, вартістю 100 гривень, нам дісталися у презент), гумки, кольорові папір та картон, ножи­ці, клей, альбоми для малювання, зошит для нот, акварельні фарби… Щоденник не купували — не впев­нена, що він зараз потрібний. Зре­штою, це не дефіцит.

Звісно, придбали й бантики. За одного продавці просили по 30 гривень, а треба парочку, на­віть дві. Тож довелося викласти ще 120 гривень. За білі колготки за­платили ще 120, за рожеві — 100.

Склала чеки, підсумувала ви­трачене і про себе відзначила: школа нині «золота»… У мене на все це пішло майже п’ять тисяч гривень — одна зарплата. А ще ж довелося облаштувати дитині окреме місце для навчання. Ме­блі теж недешеві: столи письмові — в межах півтори тисячі, крісла — близько тисячі.

Подумалося: а в кого двійнята-близнята йдуть вперше до шко­ли, або ж, крім першачка, батьки мають ще кілька учнів? 1 верес­ня — важка для них ноша… Знаю, по селах люди спеціально годують кабани чи все літо сім’ями сидять у лісі на ягодах-грибах. Аби відпра­вити своїх чад 1 вересня не гірше, ніж у місті.