Передплата 2024 «Добра кухня»

«Полковник казав, щоб ми взяли вину на себе. Щоб сказали слідчим, що це ми з хлопцями побили В’ячеслава…»

Контрактники 45-ї окремої артилерійської бригади кажуть, керівництво намагається перекласти відповідальність за свої злочини на підлеглих, — аби заплутати слідство

Солдата-контрактника В’ячеслава Явного, який втратив селезінку після сильного удару старшини Сергія Ліпяніна, виписали з військового госпіталю.

Нагадаю, інцидент стався 17 липня. Під час навчання солдат задрімав на парті, це побачив старшина, підійшов і з усієї сили вдарив хлопця у лівий бік. Від удару В’ячеслав не тільки прокинувся, а й став на все життя інвалідом: селезінка розірвалася, і хірурги змушені були її видалити. Лікарі сказали хлопцеві, який з розірваним органом проходив добу: якби його привезли у лікарню через дві-три години, навряд чи би вижив.

Цей жахливий випадок пролив світло і на інші безчинства, які відбувалися у 45-й окремій артилерійській бригаді, де служив В’ячеслав. З’ясувалося, що, окрім дідівщини, яку влаштували солдатам старші за чином, там процвітало хабарництво та корупція. Про чисельні факти принижень, знущань і поборів розповіли журналістам й інші солдати.

Сам В’ячеслав Явний розповів журналісту «ВЗ» про ще один моторошний факт, який з ним стався у травні цього року. Він попрохав керівництво відпустити його на вихідні до Києва, де живе його наречена (19 вересня у хлопця весілля). Його відпустили за хабар у 3,5 тисячі гривень. Коли повертався до Львова, хлопця несподівано зустрічали старшина Ліпянін і начальник штабу Глудик. Посадили його у машину і повезли у напрямку Яворівського полігона (де дислокується бригада). Але по дорозі, у районі селища Івано-Франкове, раптом звернули на бічну дорогу, проїхали повз особняки і заїхали у ліс. Хлопець нічого не розумів, але відчув небезпеку.

Командири наказали йому вийти з машини і повели у глиб лісу. Там змусили… копати собі могилу. Наставили на нього пістолет. Дві години рив яму, увесь цей час командири його усіляко ображали, знущались, били. Коли викопав глибоку яму розміром приблизно два на два метри, наказали туди лягати. Ліг. Почали закопувати його живцем. Закопали наполовину, посміялися досхочу і сказали вилазити. Знову посадили у машину і поїхали у частину…

Про цей випадок В’ячеслав розповів лише після того, як сталася трагедія з його побиттям. До цього часу мовчав, бо боявся помсти з боку своїх кривдників. Мовчали й інші хлопці, бо усі були залякані, не вірили, що можуть добитися справедливості.

Кривдників В’ячеслава, старшину Сергія Ліпяніна та начальника штабу майора Романа Глудика, начебто відсторонено від посад. Хоча, схоже, вони мають впливових покровителів, бо почуваються досить впевнено і поводяться нахабно. Про це журналісту «ВЗ» розповіли солдати 45-ї частини.

З В’ячеславом Явним, який дав відверте інтерв’ю «Високому Замку» (статтю «Змусили копати собі могилу. Коли викопав, наказали туди лягти…» читайте тут та у тижневику за 28 липня — 1 серпня), я останніми днями часто спілкувалася — і по телефону, і відвідувала його у госпіталі. У середу, 1 серпня, В’ячеслав зателефонував мені і сказав, що його сьогодні виписують. Попросив, аби поїхала з ним у частину, де має намір написати рапорти на звільнення. Крім того, сказав, що хлопці з його частини готові зі мною зустрітися, бо мають що розповісти.

Домовились, що приїду у шпиталь о 14.00. До цього часу, обіцяв лікар, усі паперові формальності (виписка) будуть залагоджені. Коли я приїхала у госпіталь, з’ясувалося, до Явного щойно завітали слідчі військової прокуратури. Якраз збирались везти хлопця на слідчий експеримент у ліс, де копав собі яму. Я напросилася їхати з ними.

Відверто кажучи, мене здивувало, що досі цього слідчого експерименту не було зроблено. Навіть напередодні про це сказала у прес-службі військової прокуратури. Там мене запевнили, що експеримент обов’язково проведуть, як тільки це дозволять лікарі. Та слідчий прокуратури на експеримент мене брати категорично відмовився, сказав, це таємниця слідства. Але я все одно поїхала вслід за їхньою машиною. Адже після експерименту мені ніхто не може заборонити подивитися місце, де контрактник рив собі ту злощасну яму.

Їдемо у напрямку Яворівського полігона. У Страдчі до прокурорів приєднується молода слідча Яворівського відділку поліції. У районі Івано-Франкового (приблизно 25 км від Львова) автомобіль військового прокурора, в якому везли В’ячеслава, звертає з траси ліворуч. Там дачний масив, де чимало нових особняків. Мене просять далі не їхати, почекати, поки відбудуться слідчі дії. Я — людина законослухняна, тому пішла пити каву на автозаправку, яка поруч.

Чекати довелось недовго, з півгодини. Через цей час мені зателефонував В’ячеслав і сказав, що можу під’їхати до них. Їду у сам кінець дачного масиву, де стоїть авто прокурора. Він дозволяє мені побачити яму.

В’ячеслав веде нас углиб лісу. Пробираємось крізь хащі. Ліс страшенно захаращений, розкидано багато людського сміття… Нарешті хлопець зупиняється і показує на місцину, де була яма. Вона, звісно, засипана, припорошена старим, уже підгнилим листям, але є помітна заглибина. Фотографую і кажу йти геть, бо бачу, що В’ячеслава, який вийшов з госпіталя у майці і шортах, гризуть комарі.

В’ячеслав Явний показує місце, де копав собі могилу. Фото авторки
В’ячеслав Явний показує місце, де копав собі могилу. Фото авторки

Звідти їдемо з ним у частину, де має писати рапорт на звільнення. Але через слідчий експеримент приїхали туди запізно, близько шостої вечора. В’ячеславу сказали приїжджати завтра зранку.

Якраз у цей час з навчального центру вийшли його товариші по службі. «Як ти, друже?» — усі радо вітають В’ячеслава, плескають по плечу. Він знайомить мене з колегами. Запитую, як їм служиться після гучного скандалу? Чи керівництво змінило до них ставлення, чи не мстить за те, що «винесли сміття з хати»?

Хлопці навперебій розповідають, що керівництво намагається «перекрутити ситуацію, приховати правду, заплутати слідство». «Нам „виписали“ за те, що зустрічались з журналістами, давали інтерв’ю. Кажуть, ми мали від керівництва отримати дозвіл на таке спілкування. Мовляв, журналюгам потрібні тільки сенсації, їм за це премії дають… Казали нам, що розголошуємо військову таємницю». Виявляється, побори і знущання у 45-й бригаді — це «військова таємниця»…

Хоч була у ЗМІ інформація, що старшину Ліпяніна і майора Глудика відсторонили від служби, хлопці кажуть зворотне. Глудик зараз виконує обов’язки начальника штабу по тилу, ходить на службу. І старшина ходить. Розповідають, начебто з Академії сухопутних військ спочатку прийшло розпорядження звільнити старшину, а згодом нова телеграма — не відсторонювати, поки їхня вина не буде доведена. Щоправда, на службі вони з’являються рідко. А ось їхні адвокати зачастили.

Один із контрактників розповів, що коли був у наряді, вночі до нього приїжджав полковник Рогов (який є другом Ліпяніна і Глудика, має на своїй сторінці у «Фейсбуку» чимало спільних фото) і робив «заманливу пропозицію». Пропонував, щоб хлопці сказали слідчим, що це… вони побили свого товариша. «Рогов казав, що мені дадуть умовно, а Ліпяніна і Глудика посадять. Сказав подумати до ранку і йому зателефонувати. Я відповів, що зранку скажу йому те саме, що і зараз. Тобто брехати слідству і брати вину на себе я не буду», — каже контрактник.

Запитую, чи пропонував за те, що візьмеш на себе вину, гроші. Сміється: «Вони можуть тільки „збивати“ гроші, а не давати». Кажу хлопцям, що командири їх за повних лохів тримають! Відповідають, що саме так їх і трактують.

Запитую, чому дозволили ображати свого товариша — В’ячеслава, чому мовчали і терпіли безчинства керівництва? «А що ми проти них можемо зробити, — виправдовуються. — Вони — полковники і майори, у них — зв’язки. А хто ми?».

Коли все сталося, командир частини Олег Терещук, який був у відпустці, запитував хлопців, чому йому не доповідали про усі ці факти. Кажуть, не бачили сенсу…

Хлопці зовсім по-іншому уявляли собі армію, коли підписували контракт. Мріяли потрапити у бойову частину, а не у резервну. «За контрактом ми маємо перебувати у зоні бойових дій не менше року, а ми не лише там не були, а й забули, коли автомат у руках тримали. З автомата за весь час служби кілька разів стріляв. На стрільби давно не їздимо. За рік і три місяці на стрільбах були три або чотири рази. Все, що робимо, траву рвемо, машини протираємо. Взимку сніг прибирали цілими днями. Не раз командирів просили, щоб нас перевели у бойові бригади. На це чули лише образи, мовляв, які з нас вояки, що ми — заробітчани», — кажуть. Один контрактник, родом із Харкова, обурюється: «Я до армії працював у дорожній службі. Мав зарплату 11 тисяч. Зараз маю вісім. То я заробітчанин?! Я на контракт пішов свідомо. До цього був на строковій службі. Вважаю, кожен чоловік має пройти цю „школу життя“, а під час війни — тим паче».

Після спілкування з солдатами я зателефонувала полковнику Олександру Рогову. Запитала, чи правда, що він пропонував контрактнику взяти вину на себе. Полковник сказав, що це брехня. «Я справді говорив з тим хлопцем, але хотів з’ясувати ситуацію, вияснити істину. Сказав, щоб він через ніч подумав, згадав, як усе було насправді, і зранку доповів мені. Але він зранку не передзвонив», — сказав полковник. Він вкрай обурився словами своїх підлеглих, каже, що хлопці зі самого початку обманюють. «Якби ми хотіли приховати факти, хіба би я дав розпорядження відвезти Явного у лікарню? Там же все документується. Я вам більше скажу. Хірург у Новояворівській районній лікарні після операції сказав, що від одного удару селезінка би не отримала такі страшні ушкодження. Там було щонайменше кілька ударів. І, швидше за все, били ногами. Треба дочекатися результатів судово-медичної експертизи», — заявив у телефонному коментарі пан Рогов.

Прес-секретар військової прокуратури Західного регіону Юлія Галущак сказала журналісту «ВЗ», що наразі не має остаточних результатів судово-медичної експертизи. Як тільки прокуратура їх отримає, вони повідомлять журналістів.

Коли ми прощалися з В’ячеславом (він нарешті їде до коханої у Київ), хлопець попросив, аби я прийшла на суд. У прокуратурі йому пообіцяли, що суд буде приблизно через місяць.

Схожі новини