Коли падаєш, треба схопитися за канат

У дитинстві я мріяла виступати в цирку. Головним чином заради того, щоб опанувати мистецтво канатоходців. Мене завжди захоплював їхній талант: як можна прямувати канатом на шаленій висоті й не падати?! Та побачивши виступ братів Ташкенбаєвих, була вражена остаточно. Вони не просто долають великі відстані на канаті, а ще й танцюють на ньому, стрибають зі скакалкою, ходять у повній темноті із зав`язаними очима… Не дивно, що хлопці зайняли перші місця під час світового чемпіонату канатоходців у Кореї, який увійшов до Книги рекордів Гіннеса.

Бегзоду – 28 років. Почав тренуватися у 6-річному віці, відвідував секцію акробатики та спортзал. У 16 прийняв рішення стати професійним канатоходцем. Його молодшому брату Джамшиду – 25. Навчався цьому мистецтву з 4 років. Згадує, спочатку це було для нього захопливою грою. Тато їхав у відрядження та обіцяв: «Якщо навчишся ходити по канату, привезу тобі «Снікерс», «Марс» та «Баунті»…» Таке заохочення діяло безвідмовно. А в 11 років хлопець зрозумів, що хоче присвятити себе цій справі.

Брати народилися та живуть у Ташкенті. Вони – канатоходці у шостому поколінні. Цим займався батько, його діди та прадіди. Один із них отримав офіційну подяку від Сталіна, оскільки зароблені під час виступів гроші віддав на будівництво танкового заводу... А першим канатоходцем в Узбекистані став один із їхніх пращурів, який у XIX столітті вирішив здійснити паломництво до Мекки. Під час подорожі захворів. Його лікували в арабському селищі. Саме там опанував непросте мистецтво. Його навчив свого сина, який з часом перевершив батька.

Бегзод і Джамшид стверджують, що батьки на них не «тиснули» - з дитинства охоче їздили на гастролі. Мама, яка за професією фізик-ядерник, супроводжувала їх у поїздках. Але ніколи не виступала й жодного разу не бачила синів на канаті. Відмовляється дивитися виступи до сьогодні. Сподівається, що з часом вони цю справу покинуть. Та хлопці планують відточувати майстерність й надалі.

Їм подобається гастролювати, пізнавати світ. Кажуть, йти по канату значно легше, ніж здається, коли спостерігаєш за канатоходцем зі сторони. Головне - навчитися тримати рівновагу, координувати власні рухи та концентруватися на ході. Людина, яка постійно практикує, вчиться керувати своїм тілом та знає , який саме рух ногою або рукою доречний у даній ситуації.

Починати навчання слід на невеликій висоті, поступово її збільшуючи. Ташкенбаєви вважають, що ходити по канату можуть усі, а от виконувати на ньому трюки – лише обдаровані. Багатьом заважає страх висоти. Коли вона сягає 40 метрів, дехто «дає задній хід».

Одної універсальної техніки – не існує. Є іспанська, дагестанська, південно-американська та інші. В Узбекистані канатоходці здавна виступали на відкритих площах і базарах під час народних гулянь. З технічної точки зору, канат тут довший та натягнутий під кутом. Тож прямувати ним складніше. Під час чемпіонату канатоходців у Південній Кореї Бегзод здолав 1 км за 13 хвилин, Джамшид – за 20 хвилин. Навіть для досвідчених канатоходців – це суттєве досягнення, адже циркові артисти ходити на такі відстані не звикли.

Брати зазначають, що неабияке значення має фізична форма. Якщо, раптом, доведеться падати, необхідно схопитися за канат та утримувати вагу власного тіла. У Бегзода такий конфуз стався лише раз: 11 років тому під час тренування. На щастя, внизу стояв батько, який його врятував.

Аби бути у добрій формі, молоді канатоходці радять дотримуватися правильного режиму дня. Необхідно спати вісім-десять годин, мати гарний настрій. Важливо не голодувати, але й не переїдати. Будь-яка хвороба, навіть банальна застуда, може стати на заваді успішному виступу.

Має значення не лише фізичне самопочуття. Стрес – ворог будь-якої діяльності. Для канатоходця важливо, щоб думки були у порядку. Але флегматичний спокій – теж недоречний. У пригоді стають кава та шоколад. Приводять у стан легкого збудження, який допомагає достойно бути на висоті та заряджати своєю енергією публіку.