Вижити на стипендію: місія нездійсненна?

З наступного року студенти “зароблятимуть” більше. Але не всі. Про це повідомили у Міносвіти. Найменша стипендія в університетах буде не 780 грн., як зараз, а 1100 грн. Відмінники отримуватимуть 1600 грн. Стипендії поділять на соціальні й академічні. Перші отримуватимуть незахищені категорії населення — діти-сироти, діти з малозабезпечених сімей та діти-інваліди. Академічні платитимуть лише за успіхи в навчанні.

У всі часи студенти були однією з найбідніших верств населення. Навіть сталий вислів є — бідний студент. Харчуються локшиною швидкого приготування, а пакетик чаю заварюють вп’яте. Далеко не всі батьки мають можливість допомогти копійкою своїм чадам. Тому багатьом доводиться виживати лише на стипендію. А тим, кому не пощастило отримувати гроші від держави, змушені шукати роботу і поєднувати її з навчанням. Тож журналіст “ВЗ” розпитала студентів Франкового вишу, як їм вдається виживати на стипендію у 800 гривень.

«Жити на стипендію не можна, тільки виживати»

Ярина Пришляк, другий курс:

«Я отримую підвищену стипендію — 915 гривень. Батьки оплачують гуртожиток, всі інші витрати — з власного гаманця. Зізнаюся, нормально жити на одну стипендію не можна, тільки виживати. Багато коштів йде на харчування та канцтовари. Наприклад, одна гелева ручка коштує 10 гривень, роздрук реферату — 7 гривень. А ще треба купити зошити, блокнот. Більше половини стипендії витрачаю на харчування. Намагаюся економити. Замість улюбленого шоколаду з родзинками і горішками беру звичайний, адже він кош­тує дешевше. Здається, економиш лише декілька гривень, а за місяць на таких дрібничках набігає «непогана» сума. А от на фруктах не економлю. Люблю апельсини, яблука, мандарини. До списку витрат додається Інтернет. За місяць ми з дівчатами (нас у кімнаті четверо) платимо 75 гривень. Щомісяця купую проїзний квиток на трамвай. Зі студентським квитком він коштує 35 гривень. Часом доводиться користуватися маршрутками. І це вже дороге задоволення. Час від часу їжджу додому, у Збараж. За квитки в обидва боки віддаю близько 50 гривень. Дозволити собі нову помаду з цією стипендією дуже важко. Чекаю свят, коли хтось подарує, або шукаю шляхи заробітку. Одяг теж на 800 гривень не купиш. Хіба якусь одну річ, вкрай необхідну. Днями купила теп­лий светр, тепер мушу економити ще більше. Звісно, батьки допомагають грошима, але стараюся брати їх лише у крайньому випадку. Коли відчуваєш свободу дорослого життя, то якось соромно жити за батьківські кош­ти».

«Тато — військовий, мама — волонтер. Незручно брати у них гроші»

Владислав Яценко, другий курс:

«Вчуся на бюд­жеті, але стипендії наразі не маю. Минулого семестру була — близько 800 гривень. «Злетів», бо, відверто кажучи, зникла мотивація. А сенсу вчитися лише заради стипендії не бачив, тим більше - такої невеликої. Я підготувався до того сам і підготував батьків. Більше часу хотілося виділяти на практику, шукати роботу, шукати можливості, творити щось нове та сучасне. Найбільше витрачаюся на продукти харчування, обіди та кавування. Хоч я і економний, але економити на харчуванні складно. На воді й хлібі не проживеш! Зазвичай за продуктами ходжу до супермаркету, це зручно, одяг купую в магазинах, не люб­лю «ринкових» речей. Зазвичай у магазинах продають якісніші речі, а я купую одяг не так часто, тому мусить бути якісний. Звісно, часто доводиться говорити собі: «Ні, ти, Владе, на жаль, цього собі не купиш!». Але водночас не почуваюся дискомфортно, мені наче всього вистачає, не бідую. Звісно, хотілося би частіше ходити в кіно та театри. Інколи економлю на солодкому, аби сходити в театр. Брати у батьків гроші не можу. Мій батько демобілізований учасник бойових дій. Пішов добровольцем ще тоді, коли зарплатня в армійців була зовсім не велика. Сказати, що нам було важко, - це нічого не сказати. Я розумів, що просити грошей на розваги не маю права. Моя мама — волонтер. Об’їхала всю лінію фронту, збирала допомогу від інших, віддавала своє. До війни займалася вирощуванням квітів та їхньою реалізацією. Зараз надолужує у бізнесі, бо за час волонтерства було не до того».

«Кожну гривню стипендії доводиться прораховувати заздалегідь»

Катерина Дубровна, перший курс:

«Прожити на стипендію — ціле мистецтво. Чекаю на неї місяць, планую, що куплю та куди піду. А коли її отримую, думаю, як би не померти з голоду. Моя стипендія — 816 гривень. Майже половина грошей йде на харчування, ще гривень 100 на проїзд. Продукти купую здебільшого у супермаркетах, на ринку дорожче. А ось одяг на базарі набагато дешевший, ніж у магазинах. Після закупів провізії залишається близько 300 гривень. На них я і живу весь місяць. Минулого місяця трохи зекономила і купила собі шапку, шарф та рукавички. Але заощаджувати майже не вдається. Від розваг зовсім відмовилась, не можу собі дозволити піти у клуб чи кіно. Відчути себе дівчиною та сходити на манікюр теж не можу. Доводиться робити самій. Гроші на житло дають батьки. З колежанками знімаю квартиру, плату за оренду та комунальні ділимо порівну. В місяць — 1300 гривень. Сама б таку суму не потягнула.

Кожну гривню стипендії доводиться прораховувати заздалегідь. Не можу спонтанно піти випити кави чи поїсти в їдальні. Якщо стипендію все ж збільшать, буду щаслива».