Село і сміттєзвалище: одні воюють, інші мирно співіснують...
Журналіст «ВЗ» у Великих Грибовичах потерпала не стільки від смороду, скільки від небажання більшості селян обговорювати цю болючу проблему.
Трагедія на Грибовицькому сміттєзвалищі поблизу Львова досі у всіх на вустах. Як сьогодні живеться у селі Великі Грибовичі, що розташоване за два кілометри від сміттєзвалища? Щоб зрозуміти, як вплинула пожежа на життя місцевих жителів, кореспондент “ВЗ” вирушила у Грибовичі.
У моїй сумці пляшка води і марлева пов’язка. Але, на щастя, остання мені не знадобилася. Ніякого смороду у селі я не відчула. Можливо, мені пощастило (бо з самого ранку і до вечора дощило). Але якось не так я собі уявляла “другий Чорнобиль”, як його називають екологи і преса. Однак моє просте бажання поспілкуватися з місцевими виявилось складним завданням, бо в таку негоду усі ховалися вдома.
Недалеко від зупинки все ж помічаю жінку, яка, попри дощ, з ентузіазмом працює на городі. На моє питання про урожай у Грибовичах відповідає, що наявність звалища “під боком” на врожай аж ніяк не впливає: “Я маю чудовий город, ніколи не помічала якихось проблем через сміттєзвалище. Є невелике господарство: кролики, кури, качки”, - каже місцева пенсіонерка Марія Галушко та запрошує у двір. “Вірю, після цієї пожежі звалище закриють. Ми боролися за це понад 12 років. Мені досі неясно, чому воно пропрацювало більш як 60 років, хоча закрити його мали ще 40 років тому. Якщо сміття будуть далі вивозити в Грибовичі, то люди почнуть бунтувати. Я сама еколог, деякий час працювала хіміком. Можу з упевненістю сказати, що на сміттєзвалищі горів протан. Його випари не так сильно вплинули на дорослих, як на дітей. У деяких була гнійна ангіна, у людей похилого віку підвищувався тиск. Деякі діти з нашого села давно хворіють на білокрів’я (або лейкоз — важке захворювання крові, часто призводить до смерті. - Ред.) та навіть лікувалися в Німеччині. Це теж, вважаю, побічний ефект від сміттєзвалища”, - наголошує пані Марія та додає: щоб захиститися від шкідливого впливу випарів, збільшила кількість фруктів у раціоні та п’є більше води. “В день, коли сталася пожежа, ми виходили в масках. Якщо вітер дув у наш бік, то дуже відчувався сморід і дим. Зараз нічого не відчуваємо, після дощу діти спокійно собі гуляють надворі. А ось влітку вдень дітей на вулицю не випускаю, лише вранці або ввечері”, - розповідає жінка.
Пані Марія ледь не єдина, хто зголосився поговорити з журналістом. Більшість з тих, до кого я підходила (понад 20 людей!), категорично відмовлялися говорити про сміттєзвалище. Закривали двері перед моїм носом або... тікали. Виникає питання: чого бояться люди? За поясненнями вирішила піти у магазин. Але і там мені відмовили у розмові. “А хіба ми, прості смертні, знаємо правду?” - каже продавець пані Галина. І лише після мого довгого монологу нарешті погодилась обговорити тему сміттєзвалища. “У перший день пожежі туди завезли два автобуси молодих хлопців, років по 18-19, без будь-якого захисту. Тоді місцеві жінки перегородили дорогу та домоглися, щоб цих хлопців відправили назад у частину. Думаю, будь-яка мама так вчинила б, у мене самої синові 18 років. А наступного дня нас звинуватили в тому, що ми не пустили… рятувальників. Хлопцям, видно, не сказали, які там жахи. Пам’ятаю, скільки “швидких” туди їхало. Але ніхто нікому нічого не розповідає. Через халатність влади і гинуть люди”, - нарікає пані Галина.
Під час пефребування у селі я прислухалася до свого самопочуття. Нічого особливого. Та й місцеві наголошують, що різко негативних порушень у роботі організму не помічають. Лише поодинокі скарги на головний біль та слабкість. “Дехто каже, що голова болить, декому у горлі дряпає. Але ж ніхто не знає, від чого це, може, від віку, може, від погоди. До нас у село і лікарі приїздили з Дублян, питали про самопочуття і просили у разі погіршення стану здоров’я звертатися до них”, - каже місцева жителька Галина Яворська.
В одному з дворів помічаю дитячі іграшки та кличу господарів. На диво, мене запросили до хати. Родина Ситницьких виховує чотирьох маленьких дітей: трьох хлопців і донечку. Переїхали у Грибовичі не так давно і, незважаючи на відмовляння друзів, дуже задоволені. Сусідство зі сміттєзвалищем їх не лякало. Та й зараз дискомфорт через нього не виникає. “Лише один день, коли сильно диміло, погано почувалися. Але це радше виняток. Бо діти спокійно гуляють у будь-яку погоду, в хаті їх не втримати. Масок не одягали, спеціальних заходів не проводили, до нас приходили лікарі, цікавились нашим здоров’ям. Повірте, ми всі проти того сміттєзвалища, але жити воно, в принципі, не заважає. Місцеві постійно протестують, і не лише Грибовичів, а й сусідніх Дублян та Малехова. Сьогодні сміття туди не вивозять, машини не пускають. І люди, і сільський голова цього не допустять”, - запевняє Тетяна Ситницька.
“П’єте воду з криниці?” - помічаю криницю у дворі. “Ні, з криниці води не п’ємо, хіба що худобі даємо. І тут проблема не в сміттєзвалищі, просто у нас провели воду, і користуватися криницею немає потреби”, - каже Олександр Ситницький.
У розмові з Олександром з’ясовую можливу причину небажання місцевих говорити про сміттєзвалище: “Люди з сусідньої Збиранки заробляють на цьому сміттєзвалищі. Збирають дошки, двері, метал і потім успішно продають. Знаходять якісь цінні речі, прикраси, одяг, деталі техніки — і теж відправляють на продаж. Там їхня територія, “чужих” не пускають на сміттєзвалище. Бувало, що знаходили там старі подушки, матраци, розпорювали, а звідти випадали гроші. Очевидно, літні люди робили заощадження, а перед смертю не признавалися чи забували. Навіть село “Збиранка” від слова збирати”, - підкреслює Олександр.
Про можливі версії трагедії місцеві говорити не хочуть та прозоро натякають, що це міг бути підпал через політичні ігри влади.
Сусідом Ситницьких виявилась Грибовицька сільська рада. Йду на розмову до сільського голови Пителя Ігоря Мироновича.
“Коли сміттєзвалище горіло, то люди періодично зверталися зі скаргами на самопочуття. Скаржилися на неприємні відчуття у горлі. Я і на собі це відчув, горло пекло, крутилася голова. Навіть до трагедії вплив відчувався. Коли дружина була вагітна, то лікарі звертали увагу на погіршення стану її щитовидної залози. Я пов’язую це з впливом сміттєзвалища.
Наразі взято заміри води, ґрунту, повітря. Хочемо мати загальну картину екологічного стану. Всі місцеві забезпечені центральним водопостачанням, криниці використовуються для технічних потреб. Але ми їх все одно перевіряємо. Санстанція каже, що після пожежі є незначне перевищення норми. Позиція громади категорична — сміттєзвалища тут не буде. Тільки декультивація, закриття. Нових машин вони не допустять”,- констатує сільський голова.
Ігор Миронович підтвердив мої здогадки про сміттєвий бізнес місцевих. “З сусідніх сіл багато хто приходив на сміттєзвалище, збирав деревину, метал, інші цінні речі, а ввечері туди заїжджала машина і купувала. Кажуть, за день можна було заробити до 400 гривень”.
Фото автора
