«Ярмарок» на вулиці Федьковича

Вулиця Федьковича - “рай” для продавців і “пекло” для пішоходів. Знайомий, який працює у цьому районі, називає місце скупчення торговців всякою всячиною “коридором ганьби”. За його словами, там і кишенькові злодії, “трьох ми уже знаємо в обличчя”, і селяни... “Люди купують продукти з землі, бо бідні”, - розмірковує чоловік. Деякі продавці магазинів забарикадувалися вазонами, аби біля дверей не було “бедламу”. Жіночка викладає з брудної коробки вафлі, перемазані згущеним молоком. Антисанітарія…

Парочка напідпитку вибирає місце, куди б піти хильнути. Жінка з рудим волоссям та сигаретою в руці говорить нерозбірливо. Таких “кадрів” тут багато. Привокзальна притягує їх, як магніт. Бабуся тримає у руці сушені гриби... Далі: взуття, шкарпетки, м’ясо, вареники, молоко, сир, сметана. Хіт сезону — вінегрет (5 -7 грн. горнятко). Цими товарами завалена вулиця. “Це березовий сік чи самогон?” - питаю дядька, який уже однією ногою стоїть на дорозі. “Сік — п’ять грн. півтора літра, - усміхається. - Віддаю дешевше, бо спішу на поїзд”. Цей сік світлого кольору, а я бачила жовтуватого. Як з якої берези... Люди купують дари природи, щоправда, дехто каже, що березовий сік не має смаку.

На сумках вмостилася молода жіночка. Приїхала “на базар” разом з чоловіком. У них залишилася лише сметана. “Як люди у селі виживають?” - запитую. “Польща, Росія”, - каже пан. “Росія не припиняється?”. “Хто давно їздить, той і тепер там працює”. Запитую жіночку, чи вона б купила у когось закрутки? “Ні, - киває головою. - Та й потреби немає — маю все своє: салати, лечо, вишню”. “Львів’яни кажуть, що тут крадене продають. У людей розбивають підвали, комори. У моєї знайомої у будинку вже п’ять таких пограбувань було за останній час”. “Буває таке”, - погоджується зі мною чоловік.

“Хіба, може, пияки крадене продають. Жінка, що везе з села квасолю, сметану, не піде красти”, - до розмови долучається ще одна вулична продавчиня. Перехожий пробує її квашені огірочки — 18 грн. (за кілограм), але не купує. Вона його припрошує, той крутить носом. Зате зрази з грибами жіночка всі продала. А ось домашній сироп з ожини і калини нікого не зацікавив. Коли розпитую її про кишенькових (у народі “щипачів”), каже: “Якось одна пані тримала гаманець у руках, потім поклала його до кишені. Коли хотіла щось купити, гаманця вже не було”. “Хіба можна у таких умовах торгувати?” - питаю. “Люди з Івано-Франківська як закладуть ящиками з яблуками всю вулицю, немає де стати, - каже. - Ось зелена машина. Чоловік у ній вже два тижні живе”.

«Скільки солене сало?». “120 грн.” (ціла трилітрова банка). В асортименті також м’ясні тушонки. Чоловік пропонує мені спробувати національний продукт (взяв зі собою кілька шматків на обід). Літні перехожі лише розглядаються... “Ви їх теж зрозумійте”, - виправдовую бабусю, яка розпитує про ціни і йде геть. “Я її ніколи не зрозумію. Вона зараз піде в магазині хімії купить. А це сало ціла сім’я два місяці може їсти”. Пан Леонід нарікає, сьогодні сіяти-орати невигідно. Торік насіння капусти коштувало 930 грн., сьогодні така сама пачка — 1500 грн. “Малину у селі скуповували по 30 грн. (1,5 літра), краще б я її здав”, - бідкається. На вітрині — компот з абрикосів, вишня у власному соці, варення зі смородини та суниці (30 грн.). “Що жінка вам скаже, якщо все назад привезете?”. “Нічого не скаже. Задурно не буду віддавати. Я сьогодні і так в збитку, порахуйте: ягоди, цукор, банка, кришка”.

“Чому не реконструюють Привокзальний ринок? Люди з села не мають куди подітися. Усі місця на базарі викупили постійні продавці. Домашніх продуктів з села там немає... Якоюсь гумою прилавки завалили. На площі Липневій облаштували стоянку для автівок. Стоянку треба було в землю “закопати”, а зверху облаштувати торгові місця”, - фонтанує ідеями вуличний продавець пан Петро. “Ви задоволений, що все продали?” - питаю. “Порівняно з минулим роком, покупців зменшилося на 50%. Люди думають, молоко купити, сметану чи за газ заплатити”.

Здається, “народна тропа” сюди не заростає. “Скільки вареники?”. “По 25, беріть за 20, - продавець скидає ціну. - З картоплею, домашні”. У коробці квашена капуста — її майже продали. Чимало торговців їдуть до Львова з Волині (добираються з п’ятьма пересадками). Везуть мариновані маслюки, сироїжки та варення... Жіночка розповідала, мусить стояти з закрутками, аби віддати борг за синове весілля. “Торік я мала дві спортивні сумки і ще одну меншу — і майже спродувалася. Зараз люди грошей не мають”.

Пан разом з березовим соком продає чагу (гриб, який росте на березі). Переконує, настоянки з цього гриба лікують рак (100 грамів — 55 грн.). Неподалік панянка розхвалює мазь (з бджолиного воску, обліпихи та прополісу). “Мазь лікує геморой, псоріаз, екзему, молочницю, прищі” - написано на картонці. “Якби все так просто було. Намастив і здоровий”, - кажу. “Цю мазь я на собі випробувала. Кажу вам, все — натуральне”, - не здається вулична “зцілителька”.