Рятувала чужих дітей – тепер рятує свою

Маленький Тимофійко допомагає мамі складати почищені картоплини у каструльку. Завершивши поратись на кухні, чимчикує у спальню — збирає іграшки, розкидані по підлозі, і викладає їх рядочком. Не віриться, що цьому малюкові - чотири роки, що на правій ручці у нього чотири пальчики, а на лівій — тільки два. Кістки передпліччя правої руки сильно вкорочені. На лівій — взагалі відсутні... Таким він народився. Його мама робить усе, аби син не залишився калікою.

Жінка не працює, бо мусить доглядати хвору дитину. Відкладає кожну копійку, щоб зібрати Тимофійчику на чергову операцію. Позаду — чотири оперативні втручання. Попереду — ще два. Дитині “витягують” праву ручку. Ліва — без шансів, доведеться ставити протез.

“Оперує професор із Санкт-Петербурга, який щороку на 3-4 дні приїздить до Львова. Кошти допомагають зібрати друзі, знайомі. У церкві постійно для нас гроші збирають. Все йде на лікування сина, - каже пані Марта. - Он, знову влізла у борги, бо у нього ще й постійні ларингоспазми. Видалили аденоїди, бо задихався. Рятує небулайзер, але ліки постійно дорожчають. Пішла вчора в аптеку — лишила 700 гривень”...

“А чоловік допомагає?” - питаю. “Ні, у нього тепер інша сім’я”, - зітхає скрушно. Показує малюнки сина. “Тимофійчик любить малювати тваринок, особливо черепашок, - каже. - Все поривається лівою рукою робити. Але кінцівка у нього коротенька, тяжко йому. Праву не поспішає задіювати, бо болить. Стільки операцій пережив, три місяці апарат Ілізарова носив. Тепер вже не плаче. Каже, “мамо, мене болить, але я терплю”.

Пані Марта — медсестра. У її мами — п’ятеро дітей, але ніхто не захотів пов’язувати своє життя з медициною, окрім Марти, яка стала медиком за покликанням серця. “Коли готувалася до вступу, пішла працювати на аптечний склад. Керівництво мене просило: “Марто, вступай на фармацію. Аптек багато — з роботою проблем не буде”. Але я не захотіла. Мріяла допомагати хворим діткам, тож вступила на медсестринську справу. Після закінчення навчання влаштувалася в обласний ОХМАТДИТ (там якраз звільнилося місце) у реанімаційне відділення. Завжди вибирала собі найважчих дітей — ніби передчувала, що ці знання мені знадобляться. Пригадую хлопчика Миколку. Тяжка то була дитина. Всі — і лікарі, і медсестри - були впевнені, що помре. Не відходила від нього ні на крок, затримувалася на роботі. Що йому не робили — нічого не допомагало. Бабуся порадила покропити хлопчика святою водою і дати йому ім’я, а там — будь що буде. Так і зробила. І, о диво, почав оклигувати мій Миколка (назвала його так, бо народився на Миколая)! Батьки його потім так і назвали (хоч і не радилися зі мною). Щоразу, коли йду до церкви, даю за його здоров’я і ставлю свічечку. Миколці вже сім років!”

Про те, що її син народиться з вадою, пані Марта дізналася на 14-му тижні вагітності. “Перед тим мала два викидні, тож заприсяглася, що любитиму сина таким, яким він є, і зроблю все, щоб у цьому житті не почувався обділеним”, - каже. Хлопчик народився недоношеним. Його мама домоглася, щоб сина відправили не у міську лікарню, а в обласний ОХМАТДИТ. Там за малюком доглядали колеги пані Марти, тож жінка була спокійною: Тимофійко — у надійних руках. Сама ж залишалася прикутою до ліжка. Тиск мала — понад 180/110 мм рт. ст.

Коли хлопчикові було три місяці, пані Марта поїхала з ним у село погостювати у мами. Залишила візок з дитиною біля магазину. Хто міг подумати, що хтось сполохає коней і ті перекинуть візочок... На щастя, Тимофійко зачепився капюшоном, і той його затримав — інакше коні затоптали би хлопчика. “Що я тоді пережила — один Бог знає! На спинці, де куприк, розгледіла гульку. Побігла до лікарів. Виявилося, у нього це вроджене (має недорозвинутий куприковий відділ хребта). Шкоди то не робить, але коли підросте і зросте навантаження на хребет, вада може давати про себе знати”.

Після операцій жінка сама робила перев’язки сину. Коле, коли той має сильні ларингоспазми. “Богу дякувати, що вмію то робити, бо так би довелось постійно “швидку” викликати чи по маршрутках дитину у лікарню теліпати (на таксі у нас немає грошей)”, - каже.

Помешкання, у якому живуть Тимофійко з мамою, потребує ремонту. Пані Марта просить вибачення за стару побілку: “Для мене головне, щоб син був здоровий. Все інше почекає!”

Якщо у ваших силах допомогти хлопчику, переказати кошти на його лікування та наступні операції можна за цими реквізитами:

Приватбанк 4149 4978 3687 4729

Малець (Лемега) Марта Вікторівна

Зв’язатися із мамою Тимофійка можна за цим номером:

(097)94-77-983.

Фото автора