Поховала похресницю, а через двадцять днів – дочку

Коли на Гелловін у селі Баєві під Луцьком повісилася школярка, на сполох не забили. За три тижні село сколихнула друга шокуюча новина: так само пішла з життя ще одна дівчинка! Тоді виявилося, що поліцію попереджали про друге самогубство. Та страшній біді не запобігли...

Загадкова книжка

Одинадцятикласниця Валя Ковальчук та дев’ятикласниця Наталя Гаврилюк не були подругами-нерозлийвода, кожна мала свою компанію. Як діти були меншими, то їхні батьки більше між собою спілкувалися, тож і доньки частіше бачилися. Наталина мама була хрещеною мамою Валі. А як попідростали, то Валя знайшла подруг у сусідньому селі.

Якось мама стала свідком, як чужа дівчинка, що ночувала у них вдома, матом посилала її Валю за чимось у кухню. Та не вигнала гостю з хати, навіть зауваження не зробила. Потім якось почула від доньки, що з тією подругою вона ночами на кладовище в сусіднє село ходить. Там похований Валин тато…

А якось дівчина заявила:

- Мам, а я книжку читати почала. «50 днів до самогубства».

Від почутого Риті відняло мову. Почала розпитувати, де ж таку книгу дитина взяла. Та каже, в Інтернеті, читає її у своєму планшеті. Якось жінка взяла доньчин гаджет, щоб глянути, що там у неї є. Побачивши, що мама взяла її річ, дівчина настільки розлютилася, що облила неньку гарячим чаєм... Подивитися, чим захоплюється дитина, жінка не встигла.

«Йду до тата»

Валя була не дуже контрольованою дівчиною, але доброю. А як піклувалася про свою маленьку племінницю! Дівчинка народилася з важким діагнозом — ДЦП. У три рочки ще не ходить. Валя мріяла, що стане реабілітологом і допоможе маленькій племінниці Вікусі...

Одного разу пішла фарбувати волосся. Перед тим була білявкою, а вийшла червона… Аналогії зможемо побачити у тій книзі — героїня перед спробою самогубства теж у незвичний колір фарбується.

- Вона зайшла в кімнату — і гегоче. Ще ніколи така не була, — пригадує Рита останні хвилини, коли бачила доньку живою.

Дівчата швиденько повечеряли й пішли. То було 31 жовтня, Гелловін. Молоді на забаву зібралося багато. Разом з Валею та її подругою пішли в клуб Валина сестра Юля та її чоловік. Були разом допізна. Кажуть, під час танців Валя наступила комусь з хлопців на ногу, і з цього приводу почалися розбірки. Все втихомирилося, але осад у дівчини залишився. Тим більше, що хтось тоді знову зачепив тему спадщини — після смерті тата Валя отримала право на частку його майна. Рідні розповідають, що навіть хотіли відмовитися від тієї частки, аби дівчину не тероризували образами інші спадкоємці по татовій лінії. Дівчина скаржилася, що навіть у школі її цим дістають.

«Я зараз собі щось зроблю», — це була остання фраза, яку Валя кинула, повертаючи з дороги у свій двір. Її чула найкраща подруга. Та пішла далі, наздогнавши Валину сестру з чоловіком, що йшли кілька кроків попереду.

- Валя була вдома о 2.15, — розповідає вбита горем мама. — Я спала. Що дитина вдома, чув мій чоловік (другий. — Авт.). Не виходив з кімнати, але чув, що Валя повмикала всюди світло, а тоді вийшла надвір курити. Він задрімав. Прокинувся о шостій — світло всюди увімкнене. Вийшов — Валина кімната відкрита, планшет лежить, а дівчини в хаті нема. Тоді розбудив мене. Коли я побачила той планшет, мені в душі похололо. Відразу зрозуміла, що сталася біда.

Вийшли на вулицю — а Валя… висить на яблуні. У стареньких маминих капцях, в яких жінка не ходила, бо постійно в них перечіплялася (були порвані).

- Як вона не спіткнулася в них, не впала. Може, вдарилася б, одумалася, — плаче жінка. — А як вузол той сплела? В неї взагалі домашня робота поганенько виходила, навіть картоплю нормально почистити не могла, все з рук падало. А смертельну петлю міцно сплела.

Зробила її дівчина з дитячого шарфа, яким кутала маленьку племінницю, коли та у них гостювала. І залишила записку: «Усіх люблю. Прощайте, йду до тата». Мама Валі, аби щодня не дивитися на яблуню, яка забрала життя дитини, розпорядилася дерево зрізати.

«Йду до Валі»

Похорон зібрав усе село. Була на ньому і хрещена мама Валі Алла Гаврилюк - з Наталею. Дівчина співчувала вбитій горем жінці. Сиділа біля Валиної труни, тримала Риту за руку, й все повторювала: «Як Валі не було вас шкода, як вона так зробила?».

Минув тиждень — Наталину маму викликали в школу. Говорили про те, що дівчина з’їхала у навчанні, а попереду випускні іспити. Що діти багато часу проводять за мобільними телефонами, у тому числі на уроках. Не оминули й тему Валиного самогубства. Вчителі бачили пригніченість Наталі, дівчина не приховувала, що переживає через смерть одинадцятикласниці.

Вдома мама вирішила забрати в доньки мобільний (так само зробили рідні героїні фатальної книги). Пообіцяла віддавати лише на вихідні, аби не заважав навчанню. Хоч Алла, переглядаю­чи доньчину сторінку в соціальних мережах, бачила, що Наталя туди заходить. Робила це з чужого телефону.

А ще в Наталі був хлопець. Руслан із Львівщини — познайомилися, коли гостював у родичів на Волині. Дівчина із захопленням ділилася з мамою, яка вона щаслива, що має такого гарного хлопця...

Школа готувалася до конкурсу патріотичної пісні. Наталя в ньому брала участь. Того фатального дня після уроків була репетиція. Йдучи зі школи, діти влаштували собі фотосесію. Хлопці з дівчатами помінялися куртками, аби було «прикольніше». На знімках, що залишилися в Наталиному телефоні, видно радісні дитячі обличчя. Повертаючись додому, дівчина зайшла до тітки, бо мала, як зазвичай, завести її маленьку доньку на танці. Але того дня її мама попросила раніше повернутися додому. Наталя послухала. Дорогою забігла в магазин щось смачненьке собі купити. А потім зайшла до сусідів, аби попросити мобільний телефон, бо мала комусь подзвонити. Ті дали. Кажуть, Наталя розмовляла якусь хвилинку. Потім поклала слухавку й витерла номер, який набирала. Якогось спантеличення, зміни настрою, засмучення, переконують, не було. На похороні стало відомо, що той дзвінок дівчина зробила своєму хлопцеві. Але він був у лікарні, бо має проблеми зі здоров’ям, тож не міг розмовляти.

- Наталя ще сказала, що нічого страшного, зідзвонимося пізніше. І все, — пригадує її останні слова Руслан.

Через 40 хвилин дівчини не стало. Вона зайшла у дім, взяла мамин шалик, у якому Алла була на похороні похресниці, зав’язала на трубі від парового опалення такий самий вузол, як Валя, написала записку, що усіх любить і йде до Валі, й зістрибнула з табуретки.

Підкинута записка

Наталина мама того дня була на роботі, але нічого не клеїлося. Колеги-перукарки звернули увагу, що Алла сама не своя. Вечоріло, а тривога не минала. Алла дзвонила додому — ніхто трубки не брав. Набирала знову і знову. І тут взяв слухавку менший 9-річний син. Через дитячий плач ледве розчула: «Наталя повісилася».

Вона кинула все, сіла у таксі і за лічені хвилини була вдома. На жаль, син сказав правду. Хлопчик розповів, що не розгубився, відразу підставив сестричці табуретку. На жаль, зняти її з петлі він не міг. Коли на біду збіглися дорослі, Наталя ще була тепла. Дівчині надавали допомогу і сільська медичка, і двоюрідний брат-медик, та врятувати школярку не змогли.

Тоді Алла зателефонувала кумі Риті. Розповіла про свою біду й просила поради, де замовити білу труну для її Наталі… Рита прийшла підтримати Аллу у важкі хвилини. На похороні розповіла про дивну записку, яку хтось підкинув їй під хату днів десять перед цим. У ній йшлося: «Ви з мене сміялися — тепер посміюсь я. Ви думали, що тіпа ви лучші. А ви гірші. Я ненавиджу своїх однокласників. Іду від вас. ПРОЩАВАЙТЕ». Ту записку вона передала слідчій, яка вела справу про Валине самогубство. Коли Алла показала кумі Наталин зошит, Рита кивнула головою — почерк був подібний.

- Чому міліція не пішла в школу і не звірила почерки? — запитує тітка Наталі Світлана Войтович. — А якщо ту записку справді Наталя писала? Ми по п’ятах би за нею ходили!

Ставлю це запитання начальнику Луцького районного відділу поліції Олегу Кічуку. Заступив на цю посаду якраз між дитячими самогубствами у Баєві. Каже, чекають на почеркознавчу експертизу. Про те, що слідча могла б і сама, тримаючи в руках таку підставу, перегорнути 20-30 учнівських зошитів (в одинадцятому класі Баївської школи 4 учні, в дев’ятому — 14), аби хоч спробувати знайти аноніма, мовчить. Хоча, можливо, це б врятувало другій дівчинці життя... Цікавлюся, чи могла підштовхнути до самогубства підлітків згадана книга. Каже, це питання вивчається. Хоча щодо першого випадку кримінальне провадження вже закрите. Отже, нікого у смерті Валі не звинуватять. Наталя, виявляється, теж про самогубства читала (рідні про це не знали).

- Там майже все село ту книжку читало, — вихопилося в Олега Борисовича.

А поліція часу переглянути не знайшла? Читаю сама. Це такий собі детектив, в якому насправді немає жодного спонукання до суїциду. Розповідається про підлітків, які ведуть не дуже пристойне життя, навіть коять убивства, про їхні душевні переживання. Суть полягає в тому, що можна «померти, щоб жити», - головну героїню вчать, як можна імітувати самогубство, аби уникнути покарання, щоб потім почати життя з чистого аркуша...

***

На цьому страшна історія не закінчилася — село знову загуло: повісилася третя школярка! Мовляв, дівчинку вчасно зняли з петлі, вона жива. І в сільраді, і в школі, і в міліції ці дані спростували, пославшись, що жодного повідомлення про такий випадок не отримували. Але в селі згадали сон однієї дівчинки, що наснився дитині напередодні другого самогубства. Вона бачила трьох вішальниць, казала, що двоє загинули, а третя врятувалася... Тоді її мама подзвонила Риті й попередила: у Баєві ще буде біда. Так і сталося. Тож чи третє повідомлення про самогубство справді було хибним, у селі сумніваються.